Поезія 5

             ***

Через війни нескінченні
Майбуття якесь не певне.
Жити хочемо нормально!
Щастя – це вже кримінально?!

Мов ті ластівки, гніздечко 
Хочем звити недалечко, 
Від родинного житла.
Нам би трішечки тепла.

Маємо таку надію,
Що здійсняться наші мрії,
Стане світ, може, добрішим,
Як у чарівному вірші.

Ми не рухаємось далі,
Підкидаючи печалі,
Але, мов оте маля,
Хочем радості щодня.

У неволі нам не жити,
Бо ми, як у полі квіти:

З виду милі, загадкові.
І насправді – виняткові.
24.02.2025

             ***
Живіть! Не бійтеся свободи.
Гріхи - то видумки людські.
Закони інші у природи,
Бо всі ми діточки її.
2.03.2025

            ***
Де Трубіж несе свій спогад,
Там, де Альта шепче сни,
Переяслав ніжно в воду
Горне тіні давнини.

Тут легенди крізь віки
Гомонять у склі музеїв,
Древні книги й рушники
Віддзеркалюють ідеї.

Карань в’ється між трави,
Шепче спогад давніх днів,
Де козацтво йшло на справи
Поміж хвиль і берегів.

Кожен камінь тут говорить,
Кожен дах – це голос часу.
Переяслав неозорий –
Місто пам’яті й контрасту.

В ньому річки і музеї,
Храми, вулички й сади.
Хто хоч раз його пізнає –
Не забуде назавжди.
3.03.2025

                ***
Сідаю писати – і часу немає,
Вже вечір, вже ніч, а рука усе пише.
Герої страждають, сюжет закипає,
А мозок шепоче: «Давай трохи більше!»

Горнятко із чаєм давно охололо,
А їжа? Забула, що треба її.
Мій кіт дорікає очима суворо:
«Писульки одні у твоїй голові.»

Сюжети придумую, правлю, стираю,
І знову здається – усе не таке.
Тепер переписую, знову страждаю,
І ранок вже світлом у вікна гуде.

Та що мені сон, якщо муза шепоче?
Я знову в словах заблукаю сама.
Мене не врятують ні чай, ані ночі,
І від писанини болить голова!
6.03.2025

           ***
На межі весни і снів,
Де співає ніч без слів,
Місяць ллє своє вино.
І таке смачне воно.

Вітер шепче у гіллі
І пробуджує від снів, 
Вже тепло всюди, як дим.
Почуваєшся живим.

Світло в чаші з молока,
Земля дихає м’яка.
Я ступаю — тиша, мить,
Повня в серці шепотить:

«Балансуй, зроби свій хід,
Бо ти маг, і тут твій рід.
Пам’ятай, дитя природи,
Життя — краща нагорода.»
7.04.2025

           ***
Люблю тишу. Інтроверт.
Місяць світить в небі.
Я в самотності експерт.
Мені простір треба.

Ніч, а я біля ріки,
Знов сиджу в задумі.
Бо уявні павуки, -
Щось плетуть безшумно.

На траву лягла, дивлюсь,
Як шепочуть зорі.
І вже смерті не боюсь,
Вибравшись з безодні.

Завтра ще планую в ліс.
Тиша там, як свято!
Може зможу я колись.
Книгу дописати.
18.05.2025

             ***
Я садила тишу в землю,
Де весна торкалась пліч,
Знаю – то все не даремно
І розвіється ось ніч.

В два ряди – мов вартові –
Сосни стали край межі,
Щоб сховались сни живі
В їхній затишній душі.

В три ряди — як оберіг —
Груші, яблуні та сливи.
Затіняючи поріг,
Сад дарує мені сили.

Посадила не для вас,
Не питаючи поради.
Сад — мій дім і тихий час,
Моє серце... і відрада.
21.05.2025

            ***
Мені байдуже — хто дзвонить,
Хто мовчить, а хто говорить.
Хто там любить, а хто грає —
Серце більше не палає.

Мені байдуже — чи вечір,
Тихо в хаті, пусто в печі.
Хтось чекає, чи вже ні —
Звикла жити у собі.

Мені байдуже до мрій,
До чужих проблем, надій.
Колись бýло— вже нема,
Все втекло, немов вода.

Байдуже — та в глибині
Щось ще дихає в мені.
Не кричить, тихо сидить.
Я не вмерла — треба жить.
22.06.2025

            ***
Захворіла. Сил нема.
Дощ із неба - ніби шмарклі.
Лікування – все дарма.
Наступаю на ті ж граблі.

А під вечір вже гроза.
Вітер шарудить в траві.
Біль, неначе стрекоза
Стукає по голові.

Десь шахедів чути звук.
Сил немає навіть встати.
На тополі кричить крук,
Та мене вже не злякати.
24.06.2025

               ***
Ожила душа, розквітла.
Усміхнулася привітно.
Як же добре зняти маску —
Життя стало, наче казка.

Неспокійну маю вдачу:
То сміялась, а вже плачу,
І біжу кудись постійно —
Тіло рухатись повинно.

Мильні бульбашки купила,
Щастя — то є справжня сила.
Без понтів і без прикрас,
Для душі знаходжу час.
5.07.2025

***
Душа моя не темниця,
Хоч і світло згасло вже,
А кохання — не в’язниця,
Біль всю змию під дощем.

Крає серце від неправди,
Щось зламалося в мені,
Скрізь питаючи поради,
Я згоріла у вогні.

І розвіявся мій попіл,
Розчинився біль і страх,
Залишивши все на потім,

Душа стала, як монах.

Сильною була я завжди,
Рятувала від проблем,
І шукала всюди правди —
Серце зранили ножем.

Сильна, мудра і хоробра
Вмерла, більш її нема.
Наступаючи на горло,
Все поглинула пітьма.

Тепер байдуже на правду,
На дурдом, що навкруги.
Я собі даю лиш раду,
І роблю все навпаки.

Наче Фенікс відродилась
З жару й попелу в душі,
Наче панциром закрилась,
Щоб не ранити душі.
7.07.2025

***
У Каневі літо — суцільна жара,
На пляжі всі люди, там крики і гра!
Там сонце таке, аж гарячий пісок,
А діти радіють — ріка, не ставок.

Ходила на гору — стоїть ще Тарас.
Сюди ще я, мабуть, приїду не раз.
А дихати важко у спеку таку —
Від сонця подалі сховаюсь в тіньку.