7

Глава 7: Пропозиція правди
Анна і Даніель залишили кампус і вирушили до відокремленого місця, де ніхто не міг їх побачити. Вулиці стали порожніми, вечір вже наближався, і місто поволі занурювалося в темряву. Повітря було холодним, але Анна майже не відчувала холоду поруч із ним. Щось у його присутності змушувало її забувати про навколишній світ.
— Ми будемо на безпечному місці, — промовив Даніель, його голос був спокійний, але у ньому відчувалася певна напруга. Йому було важко зробити цей крок, але він знав, що не може зупинитись. У його очах блиснула рішучість.
Вони зайшли в маленький парк на околиці міста, де дерева густо стояли поруч, створюючи навколо їхнього кола справжній лабіринт тіней. Величезний місяць, що вже піднімався на небі, освітлював землю м’яким сріблястим світлом. 

Це місце відчувалося старим, сповненим таємниць, але тепер воно було їхнім притулком.
Даніель обернувся до неї, його обличчя не виражало емоцій, але погляд залишався пильним і уважним.
— Ти повинна зрозуміти одну річ, — сказав він повільно. — Моя природа, те, чим я є, не дозволяє мені залишатися на одному місці довго. Я завжди рухаюсь, йду вперед, і все навколо мене — лише тіні та відголоски минулого. Але ти… ти стала моєю причиною залишитися.
Анна відчула, як її серце вдарило сильніше. Це були не просто слова, це була істина, яку вона не могла ігнорувати. Він не просто вампір, він був частиною іншого світу, що залишалося для неї невідомим. Але вона не могла і не хотіла йти назад.
— Ти сказав, що хочеш показати мені правду, — тихо промовила вона, обводячи поглядом навколишню темряву. — Що це означає? Що ти мені покажеш?
Даніель підійшов до неї ближче, і це знову змусило її серце забитися швидше. Його присутність була всім, що вона могла відчути в цей момент. Він був поруч, але від нього виходила невидима сила, яка поглинала все навколо.
— Ти справді хочеш знати, що я насправді? — запитав він, але його голос не був настільки холодним, як зазвичай. У ньому відчувалась певна вразливість. Він був готовий відкритися, але тільки якщо вона була готова прийняти це.
Анна кивнула, і це був її рішучий крок. Вона хотіла розкрити для себе цей світ, навіть якщо він був темним і небезпечним.
— Я готова, — сказала вона.
Даніель повільно простягнув руку, торкнувшись її плеча, і відчуття було таке, наче її шкіра спалахнула вогнем. Він повільно промовив:
— Ти дізнаєшся про мене все. Але те, що я скажу, може змінити твоє життя назавжди.
Анна зустріла його погляд і побачила, як у ньому з’являється тінь болю. Це не була просто його історія, це був його біль, його тягар, який він ніс довгі роки.
— Я народився в одному з найдавніших вампірських кланів. Моє життя було позначене боротьбою за владу, за домінування. Клан був моїм прокляттям, і я не міг жити інакше, — він глибоко вдихнув і знову зупинився, ніби намагаючись знайти правильні слова. — Ти повинна зрозуміти, що клан не дає нам права на спокій. Ми не можемо любити, не можемо бути щасливими. Я був лише інструментом у їхніх руках.
Анна слухала його, і все більше розуміла, скільки болю він носить у собі. Це був інший світ, чужий їй, але відчуття, яке вона мала поруч із ним, не залишало сумнівів.
— Ти не хочеш цього більше? — запитала вона, але її голос був ніжним і сповнений розуміння.
Даніель кивнув. Його очі не відводилися від її погляду.
— Я більше не хочу бути частиною цього світу, Анно. Я хочу бути з тобою, але для цього ми повинні зруйнувати старий порядок. І якщо ти будеш готова йти зі мною, то ми зможемо побудувати щось нове. Щось, де ми не будемо просто жертвами своїх суджень.
Анна мовчки подивилась на нього. В її душі розгоралась боротьба, але вона відчувала, що це був її шлях. І вона була готова зробити цей крок. Тільки разом вони могли змінити все, що було.
— Я готова, — сказала вона знову. — Якщо ми це зробимо, ми маємо бути непереможними.
Даніель усміхнувся, і ця усмішка була не такою, як зазвичай. Вона була зітханням, яке звільнило його.
— Ти сильніша, ніж я думав, — промовив він. — І це все, що мені потрібно.