6

Глава 6: Туман минулого
Вранці, прокинувшись, Анна не могла позбутися відчуття, що вона на межі чогось великого, але водночас й небезпечного. Усі її думки були зосереджені на Даніелі, на тому, що він сказав і що це означає для неї. Ранок приніс із собою звичайні турботи — університет, лекції, завдання, але її серце все одно билось по-іншому, коли вона думала про нього.
Тим не менш, вона знала, що мусить зібратися. Їй належало завершити курс роботи, що зібрала купу нотаток, і в цей момент вона не могла дозволити собі відволікатися. Занурена в книги, вона намагалася заспокоїти свою розумову метушню, але не могла позбутися цього відчуття — ніби щось важливе наближається. 

— Анно, ти добре виглядаєш, але виглядаєш як... — почав Тімур, сівши поруч і звертаючи на її відсутній вираз обличчя. — Мабуть, знову через нього?
Анна не відповіла відразу, лише подивилася на нього, намагаючись приховати свої хвилювання. Тімур був її другом і більше, і вона знала, що він піклується про неї. Але водночас це додавало ще більше непевності.
— Тімур, я не можу просто забути, — сказала вона м'яко. — Він... не такий, як всі.
Тімур трохи на секунду замовк, його погляд став більш серйозним. Він знав, що його слова можуть бути останнім бар'єром для того, щоб Анна не погрузлася в цю небезпечну гру, але тепер у його очах була тільки турбота.
— Я знаю, ти хочеш щось більше зрозуміти, — відповів він, — але я бачу, що все це лише одна велика небезпека. Ти, можливо, не бачиш цього, але я — твій друг, і моя робота — тебе захищати.
Анна стиснула зуби, але не відповіла. Її серце боліло від думки про те, що вона ризикує втратити його як друга, але вона не могла зупинити себе. У неї був інший шлях, і вона повинна була йти ним.
— Ти дійсно думаєш, що він хоче мене по-справжньому? — запитала вона, знову піднявши голову, її погляд зустрів погляд Тімура. Його очі були глибокими і розуміючими, але відповісти він не міг, бо розумів, що Анна вже зробила свій вибір.
Тим часом, зустріч із Даніелем
По обіді, в той самий день, Даніель знову зустрів її, але тепер він виглядав дещо змінено — немов зітхнув від внутрішньої боротьби. В його очах був сум, якого вона не помічала раніше. Він стояв на тому ж місці біля університету, в тіні, яка, здавалося, тягнула його все далі від світу.
— Анно, я розумію, що ти можеш сумніватися, — сказав він тихо, підходячи ближче. — Я не хочу, щоб ти втрачала себе через мене.
Ці слова звучали так, ніби він і сам був змучений від того, що не може змінити свою природу. Але Анна не була готова здаватися так легко.
— Не треба мені нічого пояснювати, — сказала вона, відчуваючи, як її серце шалено б’ється. — Я не думаю, що зможу просто відпустити тебе, навіть якщо хочу.
Даніель трохи нахилив голову, здається, роздумуючи. Він був вампіром, і її почуття здавались йому так само незбагненними, як і його власні. Він не розумів, чому вона йшла на цю небезпеку, але щось у його душі казало, що ця жінка — не просто частина його плану. Вона була чимось більше.
— Я розумію, — тихо промовив він. — Ти вийшла на шлях, на якому все буде важче, ніж ти думаєш.
Анна подивилася на нього. Щось у його голосі переконувало її, що він знає більше, ніж дає зрозуміти. Вона намагалася розібратися в своїх почуттях, але не могла знайти ясності.
— Що ти мені пропонуєш? — запитала вона, ставлячи питання, яке хвилювало її вже довгий час.
Даніель зробив паузу, а потім відповів, знову наближаючись до неї:
— Я пропоную тобі правду. Я не можу змусити тебе повірити мені, але, можливо, ти повинна побачити те, що я готовий показати.
Анна відчула, як її серце піднялося. Це була пропозиція, яку вона не могла проігнорувати. Це було більше, ніж просто цікавість, це було питання, яке вона не могла залишити без відповіді.
— Я готова, — сказала вона знову, цього разу з більшою рішучістю. — Поясни мені все.