4

Глава 4: Крок у темряву
Анна не могла позбутися відчуття, що її життя не зворотно змінилося після тієї короткої прогулянки з Даніелем. Кожен його погляд, кожне слово тепер важили більше, ніж будь-коли. Вона намагалася повернутися до звичного життя, але думки про нього не покидали її. 

Ніч наступала, і вона сиділа за столом у своїй кімнаті, занурена в навчання, але її думки були далеко. Тієї миті двері тихо відчинилися, і в кімнату увійшов Тімур, її найближчий друг з університету. Він помітив, як вона замислено дивиться в порожнечу.
— Ти знову думаєш про нього, так? — його голос був м'яким, але водночас злегка насмішкуватим. Тімур не був наївним, і він помічав зміни в поведінці Анни.
Анна подивилася на нього, але не відповіла. Вона просто кивнула. Зі зростаючим відчуттям тривоги вона усвідомлювала, що Даніель став для неї не лише джерелом цікавості, але й чимось набагато більшим.
— Він не схожий на інших, — сказала вона після паузи, мовляв, сама для себе. — І я не знаю, що робити з цим.
Тімур посміхнувся, але його очі стали серйозними.
— Ти знаєш, що це небезпечно, так? — сказав він. — Чи ти забула, що такі, як він, ніколи не приходять без причин?
Анна знову подивилася в темне вікно, через яке ледь пробивалася місячна світла. Вона вже не була впевнена в тому, що знала. Раніше її світ був таким простим: бути непомітною, бути осторонь. А тепер усе змінилося. Тіні знову почали обертатися навколо неї.
— Я не можу просто піти від нього, Тімур. Щось в ньому… — вона замовкла, не знаючи, як це пояснити.
Тімур зітхнув, його очі стали серйозними, і він підійшов до неї, сідаючи поруч.
— Анно, ти повинна бути обережною. Він — вампір, і ти знаєш, що між вами не може бути нічого хорошого. Ти не можеш йому довіряти.
Слова Тімура звучали як спроба втримати її від падіння в безодню, яку вона не могла бачити до кінця. Вона не могла забути його погляд, його присутність, яка охоплювала її. Щось в ньому було не так, але це було саме те, що її тягло.
Вона підняла погляд, і її серце билося швидше, коли побачила, що Тімур уважно стежить за її реакцією.
— Я знаю, — прошепотіла вона. — Але що, якщо це моє єдине шанс? Що, якщо він розуміє мене краще, ніж хто-небудь інший?
Тімур не міг повірити своїм вухам. Його погляд став строгим, майже суворим.
— І що? — запитав він з тонким натяком на злість. — Ти готова грати з вогнем? Я розумію, що ти хочеш знайти відповіді, але це не той шлях, Анно. Вампіри не дозволяють жити тим, хто їм не підкоряється. І ти знаєш це.
Але Анна вже не слухала. Всі його слова відразу потонули в шумі власних думок. Вона вирішила не приймати поспішних рішень, але не могла заперечити, що її серце прагнуло розгадати ту загадку, якою був Даніель.
В ту ніч Анна не спала. Вона вирішила зробити те, чого боялася. Вона хотіла зрозуміти, хто він, і чому його тінь так на неї впливає.
Наступного дня
Даніель чекав на неї біля університету, коли вона вийшла після пар. В його очах знову була та сама загадкова блискучість, що змушувала її серце швидше битися. Він не говорив нічого, але його погляд був таким, що не потребував слів.
— Ти готова поговорити? — запитав він, коли вона підійшла. Це було не запитання, а підтвердження, наче він знав, що вона все одно не відступить.
Анна глибоко вдихнула, зробивши перший крок, який змінив усе.
— Так, — сказала вона тихо. — Я готова.
І з цими словами вона зробила крок до нього, до свого страху, до того, що могло все змінити.