2

Глава 2: Погляд, що не дає спокою
Анна намагалась не дивитись у його блакитні очі, але щось невидиме притягувало її, наче магніт. Даніель стояв біля неї, його присутність була настільки сильною, що весь світ навколо ніби зник, залишаючи тільки їх двох. Його голос — спокійний, але злегка напружений — змушував її серце битися швидше.
— Ти точно вперше на першому курсі? Ти виглядаєш, наче вже була тут цілу вічність, — усміхнувся він, і ця усмішка була не зовсім дружньою, але й не зовсім вороже налаштованою. Просто… загадковою.
Анна стримала здивування. Хіба може студент справді так швидко відчути її присутність? Можливо, він просто звик до того, щоб бачити в очах інших те, що вони хочуть приховати. Як і вона.
— Так, це мій перший рік, — відповіла вона, намагаючись не показати свої хвилювання. В її голосі не було нічого особливого, але всередині, наче гроза, починала наростати тривога.
Даніель кивнув, його погляд знову зустрів її, і цього разу Анна не змогла відвести очей. Її серце билося все швидше, і вона відчула, як холодок пробігає по шкірі. Він був чимось більшим, ніж просто студент.
— Я перевівся з іншого університету, — продовжував він. — Чи не хочеш показати мені кампус? Це було б цікаво.
Анна мимоволі розгубилася. Вона не була готова до такої пропозиції. Її інстинкти почали сигналізувати про небезпеку. Хоча він і виглядав звичайним хлопцем, щось у його поведінці, у манері спілкування з нею, було непокоїть.
— Може, наступного разу, — спробувала відмовити вона, намагаючись знайти якесь виправдання. В її голові не було місця для нових знайомств, особливо таких, які могли б втягнути її в небезпеку.
Але Даніель не здавався. Його очі не відводилися від її, а усмішка лише ставала все більш загадковою.
— Ти не хочеш показати мені університет? — повторив він з легким натяком на зухвалість у голосі. Він явно був впертий, і це змусило Анну відчути ще більшу напругу.
Вона відчула, як серце починає битися все швидше. І хоч вона намагалася контролювати себе, всередині її відбувалась справжня боротьба. Чи могла вона піти за ним? Чи була готова вона відкрити частину себе, якої так довго намагалася уникати? І чому цей хлопець, якого вона тільки-но зустріла, змушував її відчувати себе такою безпорадною?
Даніель зробив крок ближче, не відводячи погляду. Його присутність була неймовірно інтенсивною, і навіть в такому простому жесті вона відчула загрозу, яку він міг нести.
— Ти виглядаєш, як людина, яка все контролює, — сказав він, як ніби прочитав її думки. — Але я знаю, що ти не така.
Анна відчула, як щось всередині її почало тріщати. Він був правий. Вона була не такою, як інші. Але чи могла вона дозволити себе піддатися цьому тяжінню, яке він викликав в її серці?
— Я… я піду, — вимовила вона, не маючи змоги відмовити. Щось в його очах змусило її повірити, що, можливо, цей момент не такий страшний, як вона думала. 

Вони разом пішли до кампусу, і хоча вона намагалася триматися на відстані, кожен крок, кожен погляд давали їй зрозуміти, що ця зустріч стала лише початком чогось значно більшого.
Як тобі така глава?