1

Глава 1: Таємниця під перукою
Анна стояла перед дзеркалом у кімнаті гуртожитку, уважно розчісуючи своє біле волосся, яке, немов сніг, світилось у слабкому світлі лампи. Вона обережно накривала його перукою, звикши до цього щоденного ритуалу, як до частини свого життя, що ховалася від чужих поглядів. Ніхто не мав знати, хто вона насправді, і в цьому було більше, ніж просто страх. Це була її безпека.
Завтра — перший день другого семестру в університеті, і вона повинна була виглядати, як усі інші. Просто студентка, з сумними очима і обличчям, що не розповідає своїх секретів. Та тільки одна думка про те, що могло б трапитись, якби люди дізналися її справжню історію, не давала спокою.
Вона була напівкровкою.
Всі чули легенди про напівкровок. Половина їхньої крові — людська, інша — вампірська. Вони мали дари, здатні лікувати, дарувати безсмертя, але з таким даром приходила і велика небезпека. Вони були об'єктами полювання для могутніх кланів вампірів, які прагнули використовувати їх кров, аби стати ще сильнішими.
Анна зітхнула, опускаючи руки. Вона не могла дозволити собі помилитися, не могла дати шанс на те, щоб хтось побачив, ким вона є. Ні, вона мала залишатися в тіні.
Збираючись до університету, Анна виглядала як звичайна студентка. Просте чорне плаття, рюкзак, а на очах — окуляри, що додавали образу деякої серйозності. Вона швидко йшла по коридору гуртожитку, намагаючись не привертати до себе увагу.
Однак, коли вона вийшла на вулицю, її погляд спіймав новий студент, який чекав на автобус. Високий, з чорним волоссям, яке блищало на сонці, і якимось незбагненним спокоєм в очах. Його блакитні очі, здавалось, пронизували її, немов він бачив щось більше, ніж просто поверхню.
Анна відвернулася, щоб не дивитися на нього, відчуваючи, як серце б'ється швидше. Але, на її подив, він повільно наблизився до неї.
— Вибач, чи це ти на першому курсі? — його голос був низьким, заспокійливим, але водночас мав відтінок цікавої загрози.
Анна підняла погляд, трохи зніяковіла. Його погляд, здавалось, не полишав її. З його присутністю було щось особливе, і вона не могла зрозуміти, чому.
— Так, я на першому, — відповіла вона, намагаючись тримати голос спокійним.
— Я Даніель. Ти можеш показати мені університет? Я тільки що перевівся. — Він посміхнувся, але ця посмішка була як виклик. Щось в ньому було інше. Більше, ніж просто студент.
Анна відчула, як щось незвичне заскрипіло в її душі. Вона мала відвернутися і йти далі. Проте, чому її серце відмовлялося це зробити?