Розділ V Дивний збіг обставин. Арешт

Ліана на повній швидкості вилетіла на автостраду. Вона чимдуж гнала автомобіль, щоб як найшвидше попередити Віктора і його батька про небезпеку. Вона не знала, що саме задумав грубий Біл, але точно нічого доброго. Вона прекрасно знала, яким жорстоким і злим є людина, яка називається її батьком.
Дівчина хвацько обганяла машини по автостраді, збільшуючи швидкість свого авто, в її голові все ще звучали жорстокі слова грубого Біла. 
Тут до Ліани донеслися звуки поліційних сирен, дівчина поглянула в дзеркало заднього виду, але поліції ніде не було, ні ззаду, ні з боків, а ні спереду. Це здивувало дівчину, але вона продовжила гнати автомобілем по автостраді. І тут почалося щось дивне, все кругом ніби призупинилося, вона поглянула по сторонам. Авто почали зупинятися на автостраді і деякі люди почали виходити з машин і з розкритими ротами поглядати вгору.  Ліана теж зупинилася і поглянула вверх, над її автомобілем завис в повітрі поліцейський автомобіль, блимаючи і  з гучною сиреною, наказуючи їй вийти зі своєї машини. Дівчина швидко почала заводити авто, та машина не слухалась, мотор гурчав, але не заводився. Тоді Ліана вискочила із машини і чимдуж почала тікати від поліції, а в її голові проскочила думка, звідки в поліції літаючі авто. Вона чомусь не чула про такі новинки техніки. Дівчина бігла, перескакуючи через машини, а поліцейська машина продовжувала переслідування. Від літаючого авто важкувато втекти, вона озирнулася і це було її помилкою. Поліцейський вистрілив із чудернацької зброї і дивної форми сітка огорнула Ліану, сковуючи її рух, дівчина піднялась вверх і повисла в повітрі. Двоє поліцейських вилитіли з висячого в повітрі авто і направилися в сторону Ліани. Вони плавно підлетіли до дівчини, один із них натиснув на якийсь пульт у себе в руці, і чудернацька сітка зникла з Ліани. Вони взяли дівчину під руки і завівши їх назад наділи на кисті наручники. Потім всі троє полетіли до дивного поліцейського авто, відкрилися задні двері і поліцейські посадили дівчину на заднє сидіння, а самі всілися на передні. Ліана відчула, як сидіння ніби схопило її  і обняло, так, що вона нікуди не випаде, як би швидко не рухалася машина.
Дівчина почала пручатися і кричати:
- Ви не маєте права! Я нічого не порушувала! Мене будуть шукати! 
- Ніхто тебе не буде шукати, - відповів скрипучим голосом поліцейський, який сидів біля водія.
- А люди на автостраді! Вони мене бачили, більшість з них мене знають. Вони скажуть моєму батькові і він мене врятує. - знову викрикнула Ліана.
- Люди, яких ти вважаєш своїми батьками, насправді, не є твоїми батьками. - Відповів другий поліцейський, який сидів на місці водія.
- А люди на автостраді за хвилину забудуть про те, що бачили. - Знову озвався поліцейський, який сидів біля водія.
І справді люди за якусь мить посідали до своїх авто і продовжили рухатися по автостраді, як би нічого не було, об'їжджаючи її машину. Ліана почала все більше хвилюватися і почуватися дискомфортно. Вона побачила, як автострада почала зникати, розчиняючись в повітрі і почали з'являтися, якісь невідомі і незрозумілі їй краєвиди. Дівчина схвильовано запитала:
- Куди ми летимо?
- На твою справжню батьківщину Океанію. До твоїх справжніх батьків царя Едуардо і цариці Катарини. - відповів поліцейський, який керував автомобілем.
- Ти принцеса Ліана, яку викрали із Океанії вісімнадцять років тому. - сказав другий поліцейський.
Принцеса Океанії… Ліана знала, що з нею щось не те, і що вона особлива, але ж не до такої степені. Про те, що вона надзвичайна дитина, завжди говорила їй мама Одарка. Так ось, що саме вона мала на увазі, постійно розповідаючи їй в дитинстві, що вона знайшла її під пальмою на березі Тихого океану. Та Ліана думала, що мама придумала цю розповідь, щоб не пояснювати їй малій звідки справді беруться діти. Тепер все стало на свої місця, і Ліана навіть зраділа, що грубий Біл не її справжній батько. І що не доведеться виходити заміж за дурнуватого Лео.
Але їй стало сумно, що вона, можливо, більше ніколи не побачить маму Одарку і свого вірного друга Віктора, і більше не побачить свого коханого Рафаїла. А вона так і не встигла сказати йому, що кохає його...
Дівчина все ще поринула в роздумах, а тим часом авто вже підлітало до дивної краси палацу і делікатно почало опускатися все нижче і нижче, поки не зависло в метрі від поверхні. Поліцейські допомогли вийти Ліані з авто і зняли наручники. Руки в дівчини затекли і дуже боліли. Один з поліцейських почав їх масажувати, перепрошуючи за незручності і пояснюючи, чому вони мусіли  одягти їй наручники. Виявляється, вони боялися, що вона втече від них. Потім поліцейський порадив скласти перед собою руки долонями одну до одної, так, ніби в молитві, і плавно підняти вгору над головою, а потім так само плавно опустити до рівня грудей і повторити так кілька разів. Ліана справді почулася ліпше і подякувала поліцейському.
Втрьох вони пішли до палацу.
Дівчина підняла голову вгору на сходи і побачила... Своїх батьків... Пам'ять почала до неї повертатися… Ліана згадала, як вона маленька ганяла по пляжу за собакою, а тато з мамою спостерігали і сміялися з її дитячих витівок. На очах Ліани виступили сльози і вона пішла на зустріч в теплі обійми до своїх справжніх батьків - царя Едуардо і цариці Катарини, правителів Океанії.
- Привіт. - сказала несміливо Ліана, коли батьки перестали її обнімати і з ніжною посмішкою поглянула на їхні щасливі обличчя. Батько здивовано і зацікавлено поглянув на Ліану, потім перевів погляд на дружину і перепитав:
- Привіт? Що це означає? - Ліана зніяковіла і почала пояснювати батькам активно жестикулючи руками.
- Ну, вітаю, здоровенькі були, добрий день, здрастуйте - так люди вітаються при зустрічі на Землі, з близькими, знайомими чи не дуже знайомими людьми.
- Ага, зрозумів - вигукнув батько Едуардо, тепло посміхнувшись до доньки.
- Повітальне звернення! Ми говоримо при зустрічі з близькою людиною так. - батько Едуардо делікатно відкашлявся і торжественно промовив:
- Нехай Всевишній продовжить твої щасливі літа у Всесвіті, о прекрасна Ліано! - дівчина витріщила очі і кліпнувши віями промовила:
- Подібно вітали на Землі турецького султана. Тільки там були слова, схожі на, нехай Аллах продовжить Ваші роки. - і Ліана чарівно посміхнулася, показавши свої білі, як перлинки, рівненькі зубки.
Цариця Катарина довго спостерігала зі щасливою посмішкою за розмовою доньки з батьком, потім добродушно промовила:
- Едуардо, може ми проведемо нашу донечку в палац, і ви там продовжите вивчати звичаї землян. А ще краще, ви продовжите розмову завтра, Ліана напевно потребує смачної їжі і відпочинку, донька втомилася з делекої дороги. 
- Ні-ні, матусю. - Ліана трошки зніяковіла і перепитала:
Чи можу я так до Вас звертатись? Чи не порушую придворні закони, чесно кажучи, я не знаю, як поводитися при царському дворі - цариця тепло посміхнулася і ніжно обнявши доньку, відповіла.
- Звичайно, донечко, ти можеш до нас так звертатися. Ми так давно прагнули почути ці слова від тебе дитино. А про придворні закони не турбуйся, з нами ти можеш бути собою. - і весело додала:
- А придворного етикету і законів Океанії тебе навчить Ейві. Ти завтра з нею познайомишся. - цар Едуардо тепло обняв своїх дівчат.
- Ну що, мої найпрекрасніші, чарівні, казкові красуні. - звернувся він до Ліани і цариці Катарини.
- Підемо в палац. - і подавши руки своїм дівчатам, які з посмішкою поставили свої ручки на його і підморгнувши одна одній, торжественно пішли до палацу.
Ліана вдома, її дивні сни стали явою. Вона принцеса цілої Планети, вона знайшла своїх справжніх батьків, точніше це вони її знайшли, хіба це не прекрасно.