14

– Потанцюємо?

Запитання, яке вона не чула вже стільки часу, застало Світлану зненацька. Жінка підвела очі й побачила поряд себе напарника Ігоря. Як же його звати? Здається Володя. Танцювати їй зовсім не хотілося, але й відмовляти чоловікові теж не годилося. Повагавшись якусь мить вона кивнула головою на знак згоди. Вони вийшли на середину майданчика де вже кружляло в повільному танці кілька пар.

– У тебе красива сукня, – зробив комплімент чоловік обережно притискаючи її до себе.

– Дякую, – відповіла жінка відчуваючи як у неї щоки починають палахкотіти від ніяковіння.

– Мабуть це подарунок Ігоря, – висловив припущення Володя.

– Так, – вирвалося у Світлани та швидко взявши свої емоції під контроль вона байдужим тоном поцікавилася. – А як ти про це здогадався?

– Впізнаю уподобання напарника, – відповів чоловік з легкою посмішкою на вустах.

– Ви давно працюєте разом?

– Так. Років з п'ятнадцять, а може й більше. По суті Ігор був моїм наставником. Саме з ним я вперше вийшов в далекий рейс.

– То ви близькі друзі?

– Скоріше давні й добрі колеги. Він знає багато речей про мене, я відповідно про нього. І хоча зазвичай ми стараємося не лізти в особисте життя один одного, та все ж коли виникає потреба завше готові допомогти. Без взаємовиручки на трасі неможливо. Він хороша людина і я щиро переймаюся тим що з ним діється останнім часом.

– Що ти маєш на увазі? – обережно поцікавилася жінка.

– Не вдавай з себе з себе незнайку, – невдоволено насупився Володимир. – Мені багато чого відомо. Ігоря зрадила дружина і через це він зірвався та присів на чарку. Добре що хоч зумів зав’язати з цією негідною справою. Тепер ось мешкає в твоєму домі і як я розумію не збирається повертатися до своєї сім’ї.      

– То ти мене в чомусь звинувачуєш і вирішив попсувати нерви всілякими прозорими натяками?

Вийшло доволі різко та грубо та жінці все менше й менше подобалася ця розмова. Вона вже почала жаліти не тільки через те що прийняла пропозицію потанцювати, але взагалі погодилася прийти на цю кляту вечірку. Ще й Ігор десь пропав залишивши її одну в компанії чужих, незнайомих людей.

– Ні в чому я тебе не звинувачую і вибач якщо видався нетактовним, – примирливим тоном промовив чоловік. – Та я насправді неабияк хвилююся за свого товариша. Дуже вже не хочеться щоб у його житті ще хоч раз повторився той емоційний зрив, який нещодавно трапився. Лана, мені здається що ти Ігорю не байдужа тому прошу тебе не роби йому боляче. Він і так багато неприємностей пережив останнім часом.

– Нічого не розумію. Чому це я маю робити боляче Ігорю і з чого ти взяв що я йому не байдужа?

Відповіді на ці запитання здивована Світлана так і не отримала бо танець закінчився і Володимир не сказавши більше ні слова швидко зникнув в юрбі гостей вечірки. А незабаром з’явився Бурлака. Зі схвильованим виразом на обличчі він відвів жінку в сторону і збуджено заговорив:

– Я щойно мав серйозну розмову з одним із керівників компанії. Є велика ймовірність того, що мене знову повернуть на закордонні маршрути. Остаточно питання має вирішитися після різдвяних свят, та я не сумніваюся в тому, що воно буде на мою користь.

Ось і все, – подумала Світлана відчуваючи як тривожно тенькнуло її серце від такої звістки, – тепер він пропадатиме в своїх рейсах а я знову залишуся сама. Настрій у жінки і так не надто веселий зіпсувався повністю. Опустивши погляд вона безбарвним голосом коротко прокоментувала почуту новину:

– Рада за тебе.

Звісно Тетеря ніякої радості в цю мить не відчувала і чоловік про це легко здогадався. Вмить посерйознішавши він запитав у неї:

– Ти чимось засмучена? Щось трапилося?

– Нічого не трапилося. Все нормально. Просто втомилася від цього шарварку і хочу додому щоб відпочити.

Єдине правдиве зі всього сказаного жінкою було непереборне прагнення повернутися додому. Вона не бажала більше бачити ці щасливі обличчя незнайомих людей, не хотіла брати участь в чужому святі яке її абсолютно не стосувалося, а найголовніше не жадала чути новини котрі не могли принести їй нічого хорошого. То навіщо лицемірити, грати роль, вдавати радість, якщо можна закутатися в ковдру й просто віддатися на поталу журбі? Вже вкотре підтвердився незаперечний факт – новий рік не та подія від якої варто очікувати хоч дещицю приємності.

– Гаразд, але доведеться трохи почекати поки приїде таксі, – відразу погодився Бурлака. – Може зробимо це на вулиці. Тут дійсно стало занадто гамірно.

Надворі чоловік витягнув мобільний та коротка телефона розмова мала невтішний результат.

– На жаль вільних машин поки що немає, – скрушно зітхнувши пояснив Ігор. – Сама розумієш, свято, замовлень багато.

– І що тепер?

– Трохи доведеться почекати. Можемо повернутися всередину ресторану, а можемо прогулятися містом.

– Давай погуляємо.

Вони вирушили в сторону парку, що виднівся неподалік, і Світлана незабаром відчула як туман смутку починає розвіюватися в її душі. Натомість свідомість жінки став заповнювати дивний спокій та умиротворення. Вона й гадки не мала чому так кардинально помінявся її настрій. Можливо в цьому була заслуга нічної мандрівки під зоряним небом, а найвірогідніше постарався сам чоловік котрий безугавно розповідав про те які традиції й звичаї були в їхній родині, як вони всі разом зустрічали Новий рік і що всякий раз опівночі він загадував своє найзаповітніше бажання.