9

Черговий конфлікт зі зрадливою дружною буквально вибив мене з колії. Емоційне потрясіння від нахабності та цинізму Мирослави виявилося настільки сильним, що я знову втратив контроль над собою. Добре що хоч ще вистачило здорового глузду не братися за алкоголь. А от так розкриватися перед абсолютно чужою людиною і викладати їй наболіле це вже точно було зайвим. І як мені все ж вдалося зупинитися щоб не все вибовкати Тетері уявлення не маю.

Щоб трохи охолонути і вгамувати нерви вийшов на вулицю та закурив цигарку. Дощ вже практично припинився, однак холодний вітер проймав до кісток. Нічого, така негожа погода в поєднанні з тютюновим димом саме те що мені зараз потрібно. Легше й швидше вдасться отямитися і взяти себе в руки. За останній час я і так наробив чимало дурниць. Не варто своїми руками поглиблювати урвище проблем в яких і так загруз по самі вуха. Тепер мені треба максимально спокійним і зваженим, щоб вирішити з чого та як починати нове життя.

Докуривши цигарку повернувся в хату. Господиня дому сиділа в тій самі позі в якій я її залишив. Вираз обличчя у жінки був такий наче вона напружено обмірковувала щось мабуть дуже важливе і не надто веселе водночас. Невже моя розповідь так глибоко вразила Світлану? Щиро шкодую, що своєю історією змусив її зануритися в цей океан малоприємних думок. Хоча в цьому замислено-печальному стані Тетеря має на диво симпатичний вигляд. Звісно вона ніколи не зможе зрівнятися своєю зовнішністю з такою сліпучою красунею як Мирослава, однак… Ловлю себе на парадоксальному висновку, що смуток робить цю жінку по своєму вродливою і неповторною. Такою, якою я її ніколи не помічав досі.

Мій прихід змушує Тетерю стрепенутися. Піднявши на мене погляд вона ошелешує запитанням якого я аж ніяк не очікував від неї почути:

– Ігорю, а які в тебе були улюблені ласощі в дитинстві?

– Нащо це тобі? – очманіло відповідаю питанням на питання я.

– Ну що тобі так складно сказати? – в голосі жінки бринить нетерплячість.

– Та ні. Якихось таких особливих не було. Хоча… Пригадую дуже подобалися медівник який випікала мама.

– То може і ми його зараз спечемо, – несподівано пропонує Світлана. – До вечора вільного часу ще чимало, а робити нічого. Допоможеш мені з цією справою?

Вибір у мене невеликий. Залишалося, або знову віддатися на поталу гнітючих думок, або хоч чимось відволіктися від них. Навіть така безглузда справа як кулінарія дозволить швидше згаяти цей похмурий день. Тільки б Тетеря не діймала своїм подальшими розпитуваннями коли будемо разом працювати.

Мої побоювання виявилися марними. Жінка проявила дивовижну коректність і не задала більше ні одного запитання, котре б стосувалося моїх сімейних негараздів. А от спогадів про школу та роки юності у неї виявилося багатенько. Я теж не пас задніх і незабаром ми не лише підняли одне одному настрій веселими історіям та смішними випадками з минулого. Ми неначе повернулися в ті безтурботні часи коли найбільшими проблемами були яку сукню одягнути на сільську дискотеку чи де дістати необхідну запчастину для мотоцикла. Єдиним неприємним осадом в цих розповідях було те, що наші історії практично не пересікалися. Хоч ми й мешкали в одному селі, вчилися в одній школі і відвідували один клуб та спільного у нас було обмаль. І тільки непередбачувані звороти долі аж тепер звели нас в цій хатині за таких чудернацьких обставин.

Медівник нам вдався на славу. Не такий досконалий як був колись в моєї мами, проте все ж вийшов доволі смачний. Ми ум’яли його весь за вечерею, запиваючи солодку випічку духмяним липовим чаєм. Важливих тем в спілкуванні більше не торкалися, та прямуючи до своєї спальні Світлана на мить зупинилася й серйозним тоном промовила:

– Мені байдуже всі плітки та пересуди що гулятимуть про мене в селі. Можеш тут залишатися скільки захочеш.

– Дякую, – тільки й спромігся сказати я у відповідь.

Наступного ранку я все-таки вибрався в райцентр. Хоча Тетеря й дозволила замешкати у неї на необмежений термін, надмірно зловживати гостинністю жінки мені зовсім не хотілося. Крім цього мої фінанси знаходилися в плачевному стані. Раніше майже все зароблене віддавав дружині та дітям. Собі зазвичай залишав невеличку суму на необхідні, дріб’язкові витрати. Цього мені було цілком достатньо. Тепер ситуація кардинально помінялася. Я прагнув розпочати нове життя, але багатотижневе п’янство фактично зробило з мене безробітного жебрака. Здійснювати задумане було ні на що.

В душі жевріла невеличка надія на те що керівництво фірми все ж зглянеться і дозволить мені повернутися до праці. Як-не-як а більше десяти років я був зразковим водієм-далекобійником без будь-яких серйозних зауважень. Проїхав десятки тисяч кілометрів, перевіз не одну сотню тон вантажів не здійснивши при цьому ні одного правопорушення в дорозі. Таких вправних шоферів не так просто знайти в наш час. Тим паче що напарник Володя обіцяв замовити за мене добре слівце перед начальством компанії.

До самого директора фірми мені потрапити ясна річ не вдалося, той десь був в роз’їздах. Вийшло поговорити з начальником відділу кадрів, якого звали Віталій Семенович. Підстаркуватий чолов’яга суворо нахмуривши брови невдоволено хмикнув побачивши мене, а потім з неприхованим єхидством пробубонів:

– Так, так, так. Бачу блудний син взявся за розум і вирішив повернутися в родину. Хочеш знову отримати своє місце, чи я чогось не розумію?

– Так, – смиренним тоном відповів я. – Прийшов проситися назад на роботу.