8

В райцентр ніхто з них двох цього дня так і не потрапив. Світлана відпросилася з роботи бо мала намір нарешті докопати картоплю. Чого передумав їхати в місто Бурлака жінка могла лишень здогадуватися. Мабуть інцидент з дружиною змусив його перемінити свої попередні плани. Взагалі, та коротка сутичка на її подвір’ї залишила в свідомості Світлани неприємний осад. Жінка ж бо була людиною миролюбною, неконфліктною і при можливості намагалася уникати всіляких суперечок та сварок. А тут, вчора її навмисне спровокувала на скандал ханжа Пістрява, а сьогодні довелося мимоволі стати свідком бурхливих сімейних «розбірок». Це вже було якось забагато негативу за такий короткий термін.

Головний же призвідник усіх цих негараздів зараз сидів за столом і мовчки, з якоюсь особливою жадібністю, наминав макарони з салатом. Нишком зиркнувши на нього кілька разів жінка здогадалася що такий надмірний апетит у чоловіка вочевидь викликало нервове напруження. Он як збуджено блищать у нього очі й помітно тремтять руки. Мабуть непросто йому було виясняти стосунки з власною дружиною в присутності сторонньої людини. Неприємна ситуація вийшла. Хоча те що Бурлака назвав її чесною і порядною жінкою Світлані неабияк сподобалося. Прекрасно знала, що цю похвалу він сказав тільки для красного слівця, та все рівно приємно було їх почути.

Наливаючи чоловікові чергову чашку духмяного чаю вона несподівано для себе бовкнула:

– Якщо хочеш – залишайся. Мені байдуже до пліток в селі і місця в хаті вистачить на обох.

– Та ти не хвилюйся, – відповів Бурлака відсьорбуючи гарячого напою. – Я тут довго не затримаюся. Завтра все ж так з’їжджу в райцентр і спробую повернутися на свою колишню роботу. І тебе більше ніхто не зачепить. Я подбаю про це.

В шибку вікна забарабанили перші краплини дощу і Світлана зрозуміла що сьогодні про городні роботи можна забути. Наливши і собі чаю вона всілася за стіл навпроти чоловіка і стиха поцікавилася:

– Може все-таки повернешся додому?

– Ні, – різко вигукнув Бурлака. – Ніколи та нізащо.

– Чому? Не моя справа, що там між вами трапилося, та мені здається любий проступок можна спробувати зрозуміти та пробачити. Ти ж з нею прожив стільки часу разом. У вас є спільні діти. То чи не варто просто сісти і порозмовляти? Може тоді вдасться порозумітися.

– Нічого не вийде – невдоволено глипнув на неї чоловік – Надто багато вже горщків між нам розбито, щоб можна було склеїти до купи ті жалюгідні друзки.

– Перестань. Не може все бути так погано. Завжди є надія на краще.

– У мене немає. Тобі цього не зрозуміти, просто повір моєму слову.

– Ніколи б не подумала, що ти такий впертий і жорстокий.

– Можливо ти й права, тільки на все це є вагомі причини.

– Не хочеш розказати про них?

– Навіщо? Хіба в тебе своїх проблем мало?

– Та вистачає, – невесело всміхнулася Світлана. – Є навіть більше чим хотілося б, але надворі дощ, робити нічого, то може просто побалакаємо. Якщо хочеш можу пригостити домашньою наливкою.

Не чекаючи на його згоду жінка шмигнула в комору де зберігалися її запаси спиртного. За якусь хвилину повернулася з пляшкою напою рубінового кольору. Ще мить і перед Бурлакою з’явилася чарка до вінця наповнена домашнім вишняком.

– Не боїшся, що знову буду п’яний мов дим? – спантеличено запитав у неї чоловік.

– Не страшно, – з якоюсь дивною легковажністю відповіла Світлана і легко всміхнувшись додала. – Вже маю певний досвід як собі давати раду коли ти в нетверезому стані. Та й скільки тої наливки? Сп’яніти не сп’яніємо, хіба що зігріємося трохи.

– Може й так, – задумливо промовив чоловік однак до чарки навіть не торкнувся – Тіло алкоголь звісно зігріє, а от розтопити кригу в душі він безсилий. Я вже це намагався зробити і повір, що з цього нічого путнього не вийшло. Хіба осоромився на все село та завдав тобі стільки клопоту.

– Та скільки там того клопоту було, – заспокійливо махнула рукою жінка – Головне що змогла допомогти хорошій людині.

– Дивовижна ти жінка, Світлано. Шкодую що раніше не мав можливості ближче пізнати тебе.

– Ну так. В юності ти не звертав не тільки на мене уваги. Добре пам’ятаю, що єдина дівчина яка тебе тоді цікавила була Мирослава. Ти більше нікого не бачив окрім неї.

– Вірно кажеш, – важко зітхнув чоловік. – Мирослава була моїм першим і єдиним коханням юності. Захопився я нею ще коли ми обоє навчалися в школі. Я був трішки молодший за неї та це не завадило нам стати парою. Звісно, спершу дівчина сприймала мої невмілі залицяння з іронічною усмішкою й легкими кпинами. Та вода камінь точить і моя вперта наполегливість врешті-решт дала свій результат. Мирося відповіла мені взаємність і це зробило мене найщасливішим парубком на світі. Солодкий смак її вуст, дурманний запах волосся, приємне тепло тіла в моїх обіймах доводили мене до безумного шаленства. Я буквально боготворив дівчину і цим все сказано.

Звісно тоді я нікого більше не бачив крім неї, та й не хотів бачити. Навіщо? У мене королівна, про яку лише мріяти можна. А мрій у мене було чимало. Нічого надзвичайного чи особливого. Затишне сімейне гніздечко, вродлива дружина, купа діточок, дім наповнений радістю, любов’ю і щастям. Скажеш такого не буває в реальному житті? Помиляєшся. Колись у мене все це було насправді. На нашому весіллі нас вважали найкрасивішою парою в селі і багато хто навіть не приховував своїх заздрощів. А я відчував неземне блаженство коли пригортав Миросю під час нашого першого весільного танцю.