2

Світлана Тетеря сьогодні була не в гуморі, бо відчувала себе повною дурепою. От навіщо вона вчора проявила оце своє кляте благородство? Хіба прожиті роки не навчили її, що ніколи не варто бути надто доброю для інших? Милосердя це слабкість характеру, яка рано чи пізно відгукнеться для нею якщо не великою бідою, то вже точно неприємною халепою. Все неприглядне минуле жінки було яскравим підтвердженням цієї простої істини. Однак незважаючи ні на що вона так і не змогла засвоїти хоча б того, що не потрібно допомагати тим хто тебе не просить про це?

А Світлана влізла зі своєю допомогою коли її ніхто про це навіть не натякав. Трапилося це минулого вечора коли вона поверталася зі зміни додому. Їхній порепаний «бусик» тільки-но виїхав з території швейної фабрики, де працювала жінка, коли в яскравому сяйві фар раптом вигулькнула якась темна постать. Завищали гальма, лайнувся шофер і мікроавтобус похитнувшись завмер за крок від фігури п’яного чоловіка.

– Чорти б тебе забрали! – гаркнув водій «бусіка» відчиняючи дверцята. – Куди пхаєшся, недоумку? Так прагнеш на тамтой світ потрапити?

– Божечки, та це ж Ігор Бурлак, – зойкнула Наталя Дрозд, односельчанка Світлани.

– І знову нажлуктався горілки до безпам’ятства, – констатувала Галина Пістрява, ще одна співробітниця Тетері.

Про що там так емоційно розмовляв шофер з п’яничкою жінки не чули, та вже за кілька хвилин чоловіки дійшли до певного порозуміння. Підтримуючи заледве притомного Бурлака попід руки водій затягнув його в салон мікроавтобуса і невдоволеним тоном пояснив своїм пасажиркам:

– Каже що з вашого села, пропустив останню маршрутку і тепер не має чим добратися додому. Не залишати ж його тут в такому стані.

Ніхто з жінок не заперечував цьому, бо дійсно не годилося ж кидати нетверезу людину посеред чужого міста, тим паче якщо вона твій добре знайомий односельчанин. Шофер примостив Бурлака на найближче від входу вільне сидіння. Якраз поряд Світлани. Вмить жінку обволік затхлий запах давно не митого чоловічого тіла й стійкий сморід алкогольного перегару.

«Бусик» знову рушив, Бурлак гикнув і скосивши погляд на жінку невиразно пробубонів:

– Привіт, сусідка!

Звісно ніякими сусідами вони не були, бо мешкали в протилежних кінцях села, та заперечувати це чи щось доводити інше не мало ніякого сенсу. Тетеря трішки відсунулася від п’яного «сусіда», а продовжував белькотіти про щось своє:

– Думаєш я просто так напився?.. Ні, дуже помиляєшся… То я для сміливості… Щоб набратися духу і рішучості… Ось зараз приїду додому і вб’ю їх… Не віриш мені?.. Вважаєш що у мене рука не піднімиться для цього?... Глибоко помиляєшся, сусідко… Я їм тої ганьби ніколи не пробачу… Спершу придушу цю зрадливу лярву… Потім розколупаю довбешку її тлустому хахалю… А дальше вже буде як буде… І навіть не думай мене зупинити… Я сказав що це зроблю, значить зроблю…

Бурлака ще щось бурмотів собі під ніс, та жінка його майже не слухала і вже точно не збиралася зупиняти. Краєм вуха вона чула плітки котрі віднедавна ходили про родину цього чоловіка. Галя Пістрява, велика знавчиня всіх сільських новин, нещодавно подейкувала буцім дружина Ігоря зраджувала чоловікові поки той був в рейсах. А ще нібито він несподівано повернувся з чужини додому і зловив невірну в пристрасних обіймах її коханця. Наскільки все це було правдою Світлана не знала й відверто кажучи знати не хотіла. У неї було достатньо своїх проблем і негараздів, щоб ще перейматися клопотами інших людей. Однак хочеш не хочеш та їй все ж довелося це зробити.

В село вони приїхали коли до опівночі залишилося неповних півгодини часу. Співробітниці Тетері, вислизнувши з мікроавтобуса, швидко зникнули в вечірній темряві залишивши її з п’яним чоловіком. А тому нетривала поїздка здавалося пішла на користь. Бурлак ніби трішки протверезів, та це ніскільки не зменшило його войовничості. Навпаки, запал помсти розгорявся у ньому все більше й більше. Похитуючись чоловік підійшов до найближчого тину й почав шарпати першу-ліпшу штахету яка потрапила до його рук.

– Нащо ти це робиш? – отетеріло запитала Світлана котра врешті-решт розібрала в світлі кишенькового ліхтарика, що ж діється.

– Як нащо? – щиро здивувався Бурлака на мить зупиняючись. – Відриваю штахету.

– Для чого вона тобі?

– Буде мені за зброю, коли піду чинити відплату цим мерзотникам.

– Перестань. Ти п’яний і нічого не тямиш. Зараз наробиш непоправних дурниць про які потім будеш шкодувати все своє життя. Краще вгамуй свої розбурхані емоції та відклади помсту на завтра.

На жаль ці розумні поради жінки відскакували від свідомості чоловіка мов горох від глухої стіні. Крекнувши від натуги він з ще раз усіх сил смикнув бідолашну штахетину, котра не втримавшись на своєму місці нарешті відірвалася. Це сталося так неочікувано для Бурлаки що він не встоявши на ногах важко беркицнувся на землю.

– От лайно! – вилаявся чоловік та спробував підійнятися. Це йому вдалося не відразу і тої дещиці часу вистачило Світлані щоб придумати значно дієві переконання.

Допомігши п’яному односельчанину стати на рівні ноги вона з удаваним острахом заблагала:

– Сусід, мені тут робиться лячно. Не хочеш провести мене додому? Нам же по дорозі іти. А вже потім можеш робити все що забажаєш.

Бурлака спершись на відірвану штахету і важко сопучи деякий час напружено думав. Потім войовнича гримаса на його обличчі стала менш агресивнішою і шморгнувши носом чоловік пробубонів: