Основна частина

Ламбік і Вася

В 1977 році Ламбік поступив в інститут. У Києві. Сам він з Кавказу.

Ламбік – напрочуд вродливий. Високий. Приємного, ледь коричневого, кольору шкіра, припухлі губи, виразні темні очі та голубий кримпленовий костюм робили з нього принаду для дівчат. Був наче з плакату радянського кіножурналу.

Говорив російською з невеличким акцентом, що придавало йому ще більшого шарму. З дівчатами вмів бути м’якеньким, солодким. Підкочувався до них, немов м’ячик.

Поселився в гуртожитку разом з Васею...

В перший же день, коли пішли в їдальню обідати, Ламбік познайомився з Ірою:

–Дэвушка, а дэвушка... Какой красывий на вас платье. Никогда такого не видел!... Мамой клянусь!... Можна я немножко-немножко, ну савсем немножко с вами пройдусь. Приставать не буду. Савсем не буду. Да...

– Ну йдіть, як вам така охота.

– А как вас завут такую красывую? Очень, очень красывую. Я таких никогда не встречал. Вот.

– Іра.

–  Ирачка, солнышко правадите меня в сталовую. Я тут ничево-ничево не знаю. Сам один сижу в общежитии... Патом еще город хочу пасматреть, парк там или еще что… Но сам баюсь заблудиться. Я вижу – вы добрая. Такая красывая не может быть недоброй. Пажалуста, очень пажалуста.

– Ну добре… Як вже такий ви одинокий, то я згідна.

Пізно ввечері Ламбік привів Іру в кімнату й попросив Васю піти погуляти на кілька годин.

Коли Вася повернувся, грузин сидів на вікні та дивився з третього поверху на нічне місто. Іра спала в Ламбіковому ліжку розкидавши своє довге волосся на подушці. На лиці була солодка втома.

Вася не йняв віри, що все так швидко могло відбутися. Зовсім інакше уявляв відносини з дівчатами. В нього була дівчина з якою дружив з сьомого класу. Його Аня була єдиною з ким він хотів мати справу. Вона ніби закривала собою весь жіночий світ, аби він не міг роздивитися.

Васі дуже свербіло розпитати Ламбіка, як це у нього так швидко вийшло з Ірою. Проте вважав це безтактним – промовчав.

Однак Ламбік був іншого погляду… Він хотів поговорити... Навіть, як виявилось, не просто поговорити, а похвалитися-посмакувати.

– Класная девка, Ира!… Давно таких не имел... Целуется словно вином сладким делится. Кажется даже, что нашим виноградом от нее пахнет... И во всем остальном не девка, а сказка… В постеле агонь!

– Стій! Стій!... Ти шо хочеш сказати, шо у вас уже все було?... Ти шо з нею просто погрався?... Ти так з багатьма?

– Ты чо, Вася?... Как поигрался?... Савсем не игрался... Нравитса ана мне, канечно… Очень... Да… Дружить буду с ней... А девчонки были канечно и до нее… Как без девчонок?... Ани же цветы жизни.

Вася припинив розмову. Йому треба було переварити побачене й почуте.

Через декілька днів Ламбік розстався з Ірою. Нібито посварилися.

Не пройшло й двох днів – Ламбік привів Ларису... І все повторилося точнісінько так само, як і з Ірою… Потім були Тамара, Ліда і ще багато дівчат... Майже кожен день інша...

Вася знову недовмівав. 

– Слухай, чувак, як це в тебе просто з дівчатами? Ти, шо будеш їх міняти щодня?

– Не замарачивайся, Васька… Не магу я без девченок... Ну, что я виноват, что ани сами ко мне липнут?... Красывый я… Вот... Нравлюсь им. Да.

– А шо тобі не цікаво з якоюсь одною? Вони, шо подобаються тобі тільки на один день?

– Да нет… Бывает, что больше... Но сразу попадается на глаза еще лучше. Пачемуто... Да...  Сам не знаю пачему.

– Але ж тобі на другий день навіть поговорити немає чого з ними. Ти ж їх не знаєш зовсім. Хіба так цікаво?... Немов у борделі... Прийшов – отримав – заплатив… От, правда, тільки не платиш. Якби платив, було б чесніше, мені здається.

– Какой бардель? Что ты утрируешь?... У меня тоже любовь, но краткая. Так выходит… Да.

– Не любов це, Ламбік… Твоя кількість ніколи не перейде в якість. Ти тепер ніколи не відчуєш, як це приємно тримати свою дівчину за руку, про щось говорити з нею, згадувати, мріяти. Обділяєш себе, чувак... А ще ти їх калічиш. Вони тобі вірять, а ти їх дуриш... Зло велике робиш.

– Зачем зло?... Что такое гаваришь?... Я к ним по-доброму и они ко мне. Все по согласию, Вася… А там згадувать, мечтать – это ерунда. Им и так со мною хорошо… Без тваих згадувать... За руку тебе нравится?... Так я тоже за руки держусь. Зачем гаваришь, что зло?

– Добре. Добре. Допустимо, шо ти правий. Але подруга на все життя?... Вже не кажу про склянку води, як захворієш… Про це коли-небудь думаєш?

– Пачему не думаешь? Канечно… Вот найду харошую девачку и может женюсь… Дети мне тоже нравятся… А сейчас – живи пака маладой. И там разгаворы всякие, то да се, мне не нада... Я гатов жить одним днем... В этом самый большой кайф... Хатя тебе не панять... Ты не пробавал, не знаешь... Гаваришь тока и летаеш в небесах.  

Одного разу Ламбік вирішив вилити душу… Розповів Васі, що почав серйозні стосунки з жінками ще у тринадцять років... Жив у курортному містечку, куди влітку з’їжджалося багато одиноких жінок, які шукали розваг та були готові на все в цьому місті. В місті де їх ніхто не знає, ніхто не ославить, не буде тикати пальцем.