Лакмусові папірці

крапка

ми двоє лишились в кімнаті. до біса вже довга мовчанка. ловлю́ пильний погляд.

між нами ростуть чорні діри, і ти все ж чекаєш, що візьму сама перше слово.

а я уже звикла мовчати, лиш за́вжди і всюди з тобою знаходитись поряд,

тримати тебе на плаву в океанах, та й ти крізь вітри мені був, як основа.

ідилія бу́ла ще та, хоча я довгий час силкувалась не вірити в неї.

вона лиш існує в книжках. а повіриш в житті – зразу палки в колеса хтось ставить.

та я тоді бу́ла настільки щаслива, що подумки часом питалася – де я?

то книга чи сон? але все це реальніст бу́ло. тепер вже минуло, тепер серце давить.

я знаю, ти теж пам'ятаєш усе, хоч на вигляд черствий. ти мене не обдуриш.

нас спогади міцно скували, аж дихати важко. повітря втекло в коридори.

ти краще би сам перше слово узяв, а натомість все куриш, і куриш, і куриш...

то крапку поставлю за двох, бо пройшла вже любов і зав'яли усі помідори.

Подобається

#3748 в Різне
#989 в Поезія

Відредаговано: 02.12.2019