замучені папери розляглись переді мною, –
не бути їм ніколи літачками,
тому що вже заповнені рядками,
думками, що стоять в душі горою.
не здвигнеться, натомість добавляючи лиш тонни,
що вибрати? тут пан або пропав.
настільки до душі мені припав,
що після цих очей я ледь притомна.
і як би не було́, та не смій мені казати,
що я не вчусь на своїх помилках.
востаннє я стою на цих граблях,
в майбутньому їх буду оминати.
тепер я розумію – спеціально все робив,
такий собі сердечний псевдо-вчитель.
насправді ж просто грізно-гордовитий,
щодня мене вбивав, але не вбив.
я просто твердо знала, що завжди не буде так,
проте ніколи не була пророком.
віршем зцілилась, і тепер високо
кружляє паперовий мій літак.
Відредаговано: 02.12.2019