Глава 1

Камі

Я не мала бути тут.

Мармур під підошвами чужих туфель здається слизьким як лід. Кришталеві люстри розкидають світло на десятки вишуканих масок, які зловісні та лякають своїми моторошними гримасами. У дзеркалі за вікном кімнати щойно промайнув дивний символ, а за ним чорний силует жінки, яка дивиться начебто прямо на мене. Наближається постук твердих, впевнених кроків; кожен удар відбивається в грудях, мов попереджувальний постріл.

— Якщо ви бачите це відео, — шепочу до крихітної камери ґудзика, — значить, я або щойно зірвала джекпот, або... за мною полюють.

Незадовго до цього

Іноді найбільш доленосні рішення народжуються з найдурніших ідей. Особливо коли тобі дев'ятнадцять, твій банківський рахунок майже порожній, а мрії більші за всі хмарочоси Альта-Вісти разом узяті.

— П'ять, чотири, три, два, один... привіт, мої красунчики!

Я націлюю телефон на своє обличчя, підморгую і видаю свою фірмову посмішку з ледь помітною обіцянкою. Саме таку, яка змушує чоловіків зупинятися і пропонувати випити, а жінок — негайно додавати мене в підписки, сподіваючись розгадати мій секрет.

— Це Камі Рівера, і сьогодні ми поговоримо про те, як зламати систему.

Мій погляд ковзає повз камеру до маленького дзеркала на стіні обшарпаної квартири. Занадто маленької для таких великих амбіцій, як мої. Від мого ліжка до кухонного столу — буквально три кроки. Дві полиці з книгами, подарований кимось із шанувальників стрічковий світлодіодний світильник, що додає моїм роликам професійного вигляду, і стара шафа, яку я знайшла на розпродажі. Це все, що я маю.

— Так-так, все правильно почули. Я, дівчинка з Сан-Хуліо, збираюся проникнути... — я роблю драматичну паузу і говорю пошепки, — на найексклюзивнішу світську подію року!

Я відкладаю телефон і вмикаю другу камеру, показуючи екран свого потертого ноутбука, де відкрита сторінка мого мейлу. Прокручую її вниз, зупиняючись на розкішному електронному запрошенні із золотою анімацією.

— Щорічний маскарад родини Блейк! Тільки для обраних! Елегантність, гроші і таємниці! — я знову роблю паузу, цього разу з грайливо піднятою бровою. — І Камі Рівера збирається вам показати те, що вони точно не хочуть, аби ви знали.

Я нахиляюся ближче до камери, як ніби збираюся розкрити секрет.

— Не просіть мене розповісти, як я дістала запрошення. Дівчина ніколи не розкриває своїх таємниць, carino. Скажімо лише, що не всі двері закриті для тих, хто знає, як підібрати ключі.

Це чиста брехня, звісно. У мене немає запрошення. Але те, що мої 157 тисяч підписників не знають, їм не зашкодить... особливо якщо мій план спрацює.

***

— Pero estás loca? Ти збожеволіла? — Луї, мій найкращий друг і за сумісництвом геній комп'ютерних наук, дивиться на мене, ніби я щойно запропонувала пограбувати банк. Ми сидимо в маленькій кав'ярні на розі нашого кварталу, де напівсонний бариста подає нам те, що лише з великою натяжкою можна назвати капучино.

Я закочую очі.

— Дурістю було б не скористатися такою можливістю, Луї.

Він нервово озирається, хоча навряд чи хтось у цій дірі цікавиться нашою розмовою. Його пальці, всіяні мозолями від нескінченного стукання по клавіатурі, крутять паперову серветку.

— Камі, це не просто якась вечірка. Маскаради Блейків — це подія національного масштабу. Там охорона, список гостей, камери... І ще щось. Про них ходять чутки...

— Які чутки? — я нахиляюся ближче, відчуваючи, як здіймається знайоме відчуття азарту.

— Кажуть, що на їхніх заходах траплялися дивні речі. Зникнення, — Луї говорить тихіше, майже пошепки, — навіть смерті. Офіційно все це нещасні випадки або збіги, але...

Я зловтішно посміхаюся, хоча від його слів по спині пробігає холодок.

— Ще краще! Уявляєш, скільки переглядів збере відео про таємничу вечірку багатіїв із моторошними чутками? Це мій шанс, Луї. Мій великий прорив!

Він зітхає, знаючи, що сперечатися марно. За десять років дружби Луї добре вивчив мою впертість.

— Ну добре. Як ти збираєшся туди потрапити?

Я виймаю зі свого потертого рюкзака складений аркуш паперу і розгортаю його на столі. Це роздруківка електронного листа.

— "Люкс Катерінг" шукає тимчасових працівників для обслуговування "елітного приватного заходу" цієї п'ятниці. Три сотні за ніч. Гарантоване працевлаштування для привабливих дівчат з досвідом офіціантки.

Я пишаюся своєю знахідкою, але Луї скептично дивиться на оголошення.

— А в тебе є досвід офіціантки?

— Я працювала в "Тако Лoco" три місяці минулого року, пам'ятаєш? — відмахуюсь я. — Не так уже й складно носити підноси і посміхатися.

— А документи? Вони перевірятимуть твою історію, Камі. Якщо розкриється, що ти брешеш...

Я морщу носа. Про цю частину я ще не думала. Моє справжнє резюме офіціантки не витримає жодної перевірки. Я була жахлива в цій роботі.

— Ось тут мені й потрібна твоя допомога, genio. — Я смикаю бровами і роблю свій найкращий благальний погляд, від якого Луї ніколи не міг відмовитися.

Він закриває очі і масажує перенісся.

— Madre mía... Ти хочеш, щоб я підробив твоє резюме?

Я киваю із сяючою посмішкою.

— І можливо, рекомендаційний лист? І, можливо, також додав мене до їхньої системи, якщо зможеш?

— Зламати систему кейтерингової компанії, яка обслуговує найбагатших людей країни? — Луї дивиться на мене широко розкритими очима. — Ти розумієш, що просиш мене про федеральний злочин?

— Ой, серйозно? Ти хакнув банк минулого місяця, щоб довести, що в їхній системі є діра, і вони тобі навіть подякували!

— То було зовсім інше, — бурмоче він, але я бачу, що його цікавість вже прокинулася. Луї ніколи не міг встояти перед технічним викликом.

— Якщо тебе спіймають...

— Ніхто мене не спіймає, — я беру його руку своїми долонями. — Луї, це мій єдиний шанс. Ти знаєш, скільки я працюю, щоб вирватися звідси. Один відеорепортаж із маєтку Блейків — і мій канал злетить до небес. Можливо, якийсь продюсер зверне на мене увагу. Я зможу виграти час, щоб врешті створити той сценарій, про який завжди мріяла.