Розділ 7: Зізнання під звуки тривоги

       Четвер після того самого «інстаграмного вибуху» перетворився для Тео на справжнє випробування на міцність акторських здібностей. Кожен коридор ліцею «Оберіг» зустрічав його багатозначними посмішками, підколки Роми в ТГ-чатах досягли рівня професійного стендапу, а Влад із паралельного навіть спробував урочисто подарувати йому на перерві пластикову жабку, натякаючи на легендарну панаму з фотографії трирічної давнини.

          Тео рятувався лише одним — максимально незворушним (як йому здавалося) виразом обличчя, який насправді більше нагадував міміку людини, що намагається вирахувати в голові корінь із мільйона без калькулятора. Марк, як і обіцяв, сухо відрізав усім цікавим, що «просто перевіряв матеріали до проєкту з літератури й випадково зачепив екран». Клас удав, що повірив, але внутрішні ліцейні шиппери вже малювали в головах весільні колажі.

      Проте справжній поворот сюжету стався посеред п’ятої пари з англійської мови. Тільки-но вчителька почала пояснювати тонкощі використання Past Perfect Continuous, над ліцеєм та в усіх смартфонах одночасно розлився знайомий, протяжний і неприємний звук повітряної тривоги.

         — Одинадцятий-Б, без паніки! — звично скомандувала вчителька, закриваючи журнал. — Беремо речі, телефони, воду і швидко, але організовано спускаємося в облаштоване укриття. Марк, проконтролюй хвіст колони.

      Спортзал і класи миттєво спорожніли. За кілька хвилин увесь ліцей перемістився в підвальне приміщення. В «Оберезі» укриття було гордістю директора: сухе, чисте, з пофарбованими в білий колір стінами, зонами з м'якими пуфами, партами і навіть настільними іграми. Тут пахло свіжістю, какао з автоматів і легким підлітковим збудженням — для більшості це була законна можливість пропустити складний урок.

        Тео протиснувся в самий дальній куток укриття, де біля вентиляційної труби стояло кілька великих сірих пуфів. Хлопець з полегшенням упав на один із них, кинувши скейт поруч. Рівно через десять секунд на сусідній пуф з гуркотом приземлився Рома, тягнучи за собою Алю.

        — Так, народ, оскільки англійська офіційно скасована силами геополітики, пропоную не марнувати час! — Рома витягнув із кишені рюкзака дві фірмові коробки. — У мене з собою «Уно» та класична «Правда або Дія». Дівчата з паралельного вже підтягуються. Зіграємо?

      За хвилину навколо пуфів утворилося щільне коло з десятка одинадцятикласників. До них підсів і Влад із своєю незмінною акустичною гітарою, яку він встиг прихопити з актового залу. Останнім до компанії підійшов Марк. Він спокійно сів на низьку дерев'яну лавку якраз праворуч від пуфа Тео. Капітан знову був у своїй бездоганній білій сорочці, але цього разу без піджака.

       Тео миттєво напружився, відчуваючи, як його праве плече майже торкається плеча Марка. Після нічного інциденту з лайком вони не розмовляли віч-на-віч, і тепер ця близькість викликала всередині Тео цілий феєрверк ніяковості.

      — Давайте спочатку в «Правду або Дію», так веселіше! — запропонувала Ліза з паралельного класу, хитро дивлячись на хлопців. — Рома, крути пляшку.

      Рома з азартом крутанув порожню пластикову пляшку з-під мінералки прямо посередині кола. Пластик із шурхотом зробив кілька обертів і зупинився, вказавши горлишком прямо на Тео.

       — Опа! Тео, попався! — потер руки Рома, в очікуванні найкращого моменту для крінжового підколу. — Ну давай, братан. Правда чи дія?

       Тео сглотнув клубок:

    — Ну... давай правду. З діями у мене останнім часом погано виходить, куприк досі пам'ятає волейбол.

        Рома примружився, на його обличчі з'явилася фірмова посмішка ліцейного детектива:

     — Тоді кажи чесно перед усім одинадцятим-Б... Який твій улюблений трек у тому секретному плейлисті, який ти скинув Марку? І чи правда, що ти о третій ночі перевіряв, чи прийшло від нього сповіщення?

       Клас дружно заулюлюкав і засміявся. Аля легенько штовхнула Рому в бік, шепочучи «припини», а Тео відчув, що його обличчя зараз почервоніє до стану стиглого томата. Його міміка зрадницьки видала нервове посмикування губ.

      — Рома, ти крінж, — видавив Тео, гарячково шукаючи відповідь. — Улюблений трек там — ДК Енергетик — «Енергетик». А інстаграм я взагалі о першій ночі закрив і спав як убитий, поки дехто не почав спамити скринами!

        — Ну ладно, ладно, зараховано, — розсміявся Рома й передав чергу крутити пляшку Тео.

       Тео крутанув пляшку, намагаючись переключити увагу на когось іншого. Наступні пів години гра йшла на повну силу: Влада змусили підійти до вчительки фізики й запитати, чи вірить вона в гороскопи, Ліза зізналася, хто їй подобається з паралельного, а Аля, вибравши «дію», мала пригостити Рому своєю шоколадкою, що вона й зробила з таким бентежним виглядом, ніби передавала йому ключі від свого серця. Рома, звісно, просто зрадів безкоштовним солодощам, знову проявивши повну емоційну сліпоту.

        Поступово загальний шум в укритті став голоснішим. В інших кутках підлітки теж голосно сміялися, грали в карти та обговорювали новини. Влад узяв у руки гітару, підлаштував струни й почав тихо награвати знайомі, теплі перебори. Через секунду він перейшов на перші акорди легендарної пісні Скрябіна — «Старі фотографії».

      Цей трек в українських укриттях мав магічну силу — підлітки миттєво підхопили мотив. Спершу тихо, а потім дедалі голосніше десятки голосів почали співати: