Лайк, шортс, кохання

Розділ 2: Фудкорт і пакт про нерозголошення

      Ранок четверга зустрів Тео таким головним болем, наче його мозок усю ніч працював у режимі майнінгу криптовалюти, причому без вентилятора. На екрані телефона світилося безжальне 07:15. Першим сповіщенням у Telegram висів закріплений медіафайл від Роми в чаті «Троє в каное (і Тео)»: посилання на свіжий тікток-тренд із підписом «Це чисто ти, коли Олена Василівна запитує про чисельність населення Бангладеш».

       Тео за стогнанням перевернувся на живіт, втиснувши обличчя в подушку. Подія попереднього дня на фудкорті ТРЦ Forum Lviv не просто не забулася — вона розрослася в його свідомості до масштабів екологічної катастрофи. Вони з Марком пожали руки. Вони уклали угоду. Головний волейболіст і краш ліцею тепер офіційно думав, що Тео таємно зітхає за його широкими плечима й малює сердечка навколо літери «М».

     «Треба просто змінити ім'я, зробити пластичну операцію і виїхати кудись під Трускавець, — гарячково міркував Тео, натягуючи на голову ковдру. — Буду збирати гриби, пасти кіз і ніколи, ніколи більше не братиму в дівчат аркуші для конспектів».

       Проте реальність була куди прозаїчнішою: о 8:30 на нього чекала перша пара з алгебри, де завучка Світлана Петрівна обіцяла влаштувати «тестовий зріз знань за десятий клас». А це означало, що якщо Тео не з'явиться, його мама влаштує йому такий зріз життєвих прав, що про скейт і вечірні посиденьки можна буде забути до самого випускного.

    Через сорок хвилин Тео вже швидко крокував вулицею Підвальною, на ходу допиваючи найдешевший банановий лате з кавового автомату біля зупинки. Осінній Львів дихав вологою, під ногами шурхотіло перше жовте листя, а повз із гуркотом пролітали зелені трамваї. Хлопець поправив лямку рюкзака, відчуваючи, як з кожним кроком до ліцею його серце починає битися дедалі швидше.

   Біля масивних дубових дверей ліцею «Оберіг» уже тусувалася звична компанія. Одинадцятикласники збилися в купки, хтось гарячково повторював формули дискримінанта з пом'ятих зошитів, дівчата з паралельного класу обговорювали нову колекцію худі у виробника Staff, а Рома стояв біля перил, тримаючи в зубах пластикову паличку від чупа-чупса, і щось активно доводив Аліні.

          При вигляді Алі у Тео всередині знову звично й тужливо тьохнуло. Вона була в широких джинсах-карго та об’ємному сірому светрі, з-під якого стирчав комірець білої сорочки. Її світле волосся було зібране в недбалий пучок за допомогою великої рожевої шпильки-крабика. Вона тримала в руках телефон і тихо сміялася з якихось Роминих жартів.

          — О, а ось і наш головний географ придибав! — голосно вигукнув Рома, помітивши Тео. — Чувак, ти чого такий блідий? На тобі лиця немає. Ти що, реально всю ніч вчив формули Вієта? Не лякай мене, я думав, ми разом злиємо цей тест і підемо на перездачу як солідні люди.

        — Привіт, Рома. Привіт, Алю, — Тео постарався, щоб його голос звучав максимально невимушено, хоча міміка обличчя вже звично зрадила його, видавши нервовий тик лівого ока.

     — Привіт, Тео! — Аля мило посміхнулася, і її сірі очі блиснули на сонці. — Ти як? Ти вчора так швидко втік після уроків. Я хотіла запитати, чи ти розібрався з тією темою про чинники демографії, бо я знайшла класний конспект у Telegram-каналі нашого ліцею.

     Тео ледь не поперхнувся кавою. Слово «конспект» тепер викликало в нього легкі в'єтнамські флешбеки.

        — О, так, усе супер! Розібрався. Просто... мали бути справи в центрі. Сімейні. Ну, знаєте, бабусю через дорогу перевести, кота погодувати, все таке.

        Рома підозріло звузив очі:

       — Сімейні справи? Чувак, твій кіт здох три роки тому, а єдина твоя бабуся живе в Полтаві й сама може перевести через дорогу цілий батальйон. Ти щось недоговорюєш. Ти вчора ходив на побачення? З ким? Нумо, розколюйся, якась дівчина з гуманітарного ліцею? Я бачив, як ти позавчора лайкав фотку якоїсь Мар'яни в інсті!

       — Рома, завали, будь ласка, — прошипів Тео, відчуваючи, як щоки починають рожевіти. — Жодних побачень. Я просто гуляв. Один. Самотній вовк, чули про таке?

       Аля тихо засміялася, прикриваючи рот долонею:

       — Ви такі кумедні. Гаразд, ходімо в кабінет, бо Світлана Петрівна зачинить двері рівно о 8:30, і тоді нам точно хана.

      Вони рушили просторими коридорами ліцею, де пахло свіжою мастикою для підлоги та підлітковим парфумом. Тео навмисно йшов трохи позаду, щоб випадково не натрапити на Марка, який, як староста, зазвичай зранку забирав у завучки журнал. Проте його план «невидимки» з тріском провалився на першому ж повороті біля кабінету фізики.

       Прямо на зустріч їм ішов Марк. У своїй незмінній білій сорочці, з рюкзаком на одному плечі, він виглядав так, наче щойно зійшов з обкладинки журналу про успішний спорт. Побачивши компанію, він зупинився. Його серйозний, майже непорушний погляд плавно перемістився з Роми на Алю, а потім зупинився на Тео.

        Тео миттєво впав у ступор. Його тіло заніміло, а обличчя прийняло вираз людини, яка випадково побачила привида в дзеркалі власної ванної кімнати. Він гарячково думав, як поводитися: кивнути? Посміхнутися? Вдати, що він вивчає стелю?

         Марк підійшов ближче, на секунду затримав погляд на Тео, а потім спокійно й чітко вимовив:

      — Привіт усім. Тео, ти взяв той трек, про який говорив учора? Скинь мені в ТГ перед другою парою.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше