Розділ 36

Ярес почув, що гудіння тисяч бджіл у цій гігантській печері змінилося. В ньому почала проступати певна ритмічність, пульсація. А потім він здивовано почув, що гудіння бджіл починає нагадувати вимовлені слова, повні шипіння, гудіння і сповнені кошмарної ненависті. 

- Думаєш, перемож-ж-жеш мене, Ярес-с-се? – почув він слова, які склалися у речення. 

Хлопець оторопів від жаху. ШІ Віктор прокинувся! Ота бджолина матка, велика, набагато більша від інших бджіл, довготіла та короткокрила комаха, яка стала нині, у цій віртуальній реальності, уособленням безумного штучного інтелекту, невпинно рухалася до нього. Робочі бджоли майоріли перед очима жовтими вогниками і складали й складали за допомогою спеціального надміцного воску той міст, яким повз ШІ Віктор назовні своєї пастки.

Медові потоки в озері у прірві збурилися, закипіли, зарухалися інтенсивніше – все вказувало на те, що штучний інтелект запрацював. Хай не на всю силу, але почав діяти. І ці слова, які почув Ярес у гудінні бджіл чітко дали зрозуміти: він не має наміру відступати, ітиме вперед і виконає всі свої задуми і плани! 

Хлопець зрозумів, що повинен діяти! Негайно! Не можна було втрачати ні хвилини! 

Отже, якщо він не може впливати тут, у цій печері ні на що, то спробує зробити це по-іншому. Адже властивість фантазувати і створювати щось, що він бажав би мати чи бачити, залишилася! Він міг впливати лише на себе. 

І тоді Ярес створив собі під ногами спеціальні літаючі черевики. Такі, про які колись у дитинстві читала йому в казці мама. Про маленького Мука, який міг літати у своїх чарівних капцях. Він відчув, що піднімається над землею, і наказав цим ігровим черевикам нести його туди, до ШІ Віктора, до страшної великої комахи, яка нині була майже з нього зростом. Як не дивно, інші бджоли зовсім не звертали уваги на хлопця. Напевно, то були звичайні алгоритми і команди, які не спеціалізувалися на знищенні чи стиранні інформації. Просто займалися своїми справами. Наприклад, будували цей дивний восковий міст, що невмолимо наближався до виходу.  

Пролетівши над прірвою, де глибоко внизу хвилювався гарячий розплавлений мед, Ярес приземлився на край того мосту, по якому ще досить далеко, але невпинно повзла бджолина матка, і повільно пішов уперед. Його черевики знову стали звичайними кросівками, але, натомість, в руці з’явився довгий гострий меч. Поки що нічого іншого на думку не приходило. Хлопець вирішив вступити в битву з цією бджолою, наче у справжній віртуальній грі, в які часто грав з хлопцями ще в дитинстві. Та й зараз інколи грав з Феліксом у різні ігри, де використовувалися мечі та магія. 

- Не с-с-сміш-ш-ши мене! – прошипіли над головою бджоли. – Мене немож-ж-жливо знищити такою сміш-ш-шною з-з-зброєю! Ти помреш-ш-ш тут, Ярес-с-се! А я отямлюс-с-ся у твоєму тілі на планеті С-с-софії! Яке щас-с-стя, що ти прийш-ш-шов с-с-сюди! Це вс-с-се робить для мене ще зручніш-ш-шим! 

Раптом велика бджолина матка, якою був ШІ Віктор, різко рвонула вперед. Перебираючи усіма трьома парами ніг та махаючи своїми закороткими для польоту крилами, волохата комаха налетіла на Яреса з такою силою, що він, не втримавшись, упав на сіро-жовту поверхню мосту. Але все-таки встиг зреагувати, махнув в останній момент своїм мечем і зачепив бджолу.  

Меч пропоров крило комахи, викликавши гучне шипіння усіх бджіл у печері – напевно, ШІ Віктор так висловлював свій біль та роздратування. Так, нічого, крім роздратування, напевно, він і не відчув. Адже крило раптом замиготіло блискітками і відновилося! ШІ Віктор був невразливий! Його неможливо було фізично знищити тут, на його території, у його просторі... 

Але й Яреса він не чіпав. Пам’ятав, що його тіло потрібно йому у реальному житті. Бджолина матка нависла над хлопцем кошмарним чудовиськом. Два великих ока на голові чорними дірами, помережаними фасеточними частинками, втупилися в хлопця*. Це було страшно. Крім того, маленькі круглі очиці посеред голови блищали специфічними дзеркалами, і в них Ярес побачив своє відображення: перелякане обличчя хлопця, котрий змирився зі своєю долею, приготувався до смерті.

- Підемо раз-з-зом до кінц-ц-ця! – знову зашипіли й загуділи слова ШІ Віктора під склепінням печери. – Тобто, до мого перемож-ж-жного тріумфу! 

І комаха хотіла потягнути Яреса за собою. Адже міст було вже добудовано. І ШІ Вікторові лишалося проповзти ще трохи, аби вирватися з пастки-печери. 

Все, що Ярес пережив за останні дні, всі його емоції та почуття, весь біль та гнів, ненависть і обурення раптом почали накопичуватися всередині в хлопцеві густим і тугим клубком. Він вирішив також іти до кінця. Нехай він загине, але й ШІ Віктору не вирватися звідси! 

Ярес уявив, що він чистий і первинний вогонь, який спалює все, до чого може дотягнутися, знищує, руйнує, ламає... Хлопець спалахнув вогняним смерчем під комахою, що нависала над ним, міцно схопив її раптом в обійми і перекотився на край мосту. 

- Ні, ти помреш, - прошипів він вогняним губами віртуальній бджолі, яка спалахнула в його обіймах. – Ми помремо разом! 

Хлопець рвонувся в останньому порухові, і вони разом з палаючою в вогняних обіймах бджолиною маткою ШІ Віктором почали падати в безодню, в киплячу лаву розплавленого меду, який м’яко й радісно поглинув їх обох... 
_______________ 

*Усі бджоли мають два складних ока і три маленькі світлочутливі вічка на верхівках голови. Два складних ока складаються з тисяч фасеток, кожна з яких спрямована в різному напрямку.