Розділ 35

Бджолоподібні роботи слухалися погано. Це насторожило Яреса. Вони були сонні, перебували в тому стані, коли програма майже не працює. Все таки Яресова віртуальна реальність прийняла а себе чужу програму, записану в пігулці, де перебував ШІ Віктор. А це значило, що він впливати на неї хоч і може, але обмежено, не так, як на свої асоціативні сплетіння у своїй фантазії. І ще десь там був сам безумний штучний інтелект, котрий все робить для того, щоб вилізти зі своєї програмної і віртуальної в’язниці, напевно, злий і налаштований тепер рішуче. Жодних договорів чи розмов – просто підкорення і вплив!  

Ярес пройшов у своєму імпровізованому вулику повз величезні секції-комірки, по яких повзали сонні бджоли, смугасті, чорно-помаранчеві, мали неприємні голови з дивними покрученими вусиками. У кінці кожного черевця стирчало в гостре жало, і хлопця пересмикнуло від огиди й жаху.

Він хотів змінити їхній вигляд, зробити без жал і не такими страшними. Згадав малюнки потішних смішних бджілок, яких часто малюють на дитячих малюнках, але в нього нічого не вийшло. Бджоли залишилися такими ж, як і були. Напевно, все-таки це вже була територія ШІ Віктора. 

Але, очевидно, хлопець порушив якісь коди у блокуванні ШІ Віктора, бо помітив, що бджоли почали гудіти більш інтенсивніше, ніж раніше, Та й рухи їхні стали швидшими. А крила, досі притиснуті до їхніх тіл, почали дрібно тремтіти, вказуючи на те, що вони ось-ось злетять. Треба було поспішати, шукати ту чортову бджолину матку, яка і була осередком програми ШІ Віктора, його сирцем, основоположними кодами, які активували його.  

Хлопець пройшов довгими коридорами, складеними з великих стаорених його уявою стільників – і вийшов на невеликий майданчик, що виявився навислим над прірвою. З цієї невеликої площини, обрамленої невисоким гнутим парканчиком, десь до пояса хлопцеві, відкривався заворожуючий вигляд на величезну печеру. Майданчик гострим виступом висів над прірвою, в якій клубочилася, кипіла, переривалася всіма відтінками жовтого дивна субстанція. І Ярес раптом усвідомив, що це мед! Гарячий, киплячий мед!

Чи можна уявити потоки даних, програмні коди, які рухаються у віртуальній реальності, як рухливі ріки меду? Вони жовтими стрічками стікали в озеро в центрі гігантської печери з відгалужень-коридорів, спадали, здавалося, гарячими водоспадами по стінах печери звідкись зверху, булькали несподіваними центрами кипіння в озері, виривалися уверх високими жовтими гейзерами, що сліпили очі. Яресова фантазія про вулик почала жити власним життям, бо тут, в цій печері віртуально реальності, він вже нічого не міг змінити. Але можна, як виявилося потім, змінювати лише самого себе і все, що стосувалося лише його особисто. 

Дивовижні медові потоки даних переносилися від однієї комірки до іншої, а потім, очевидно, акумулювалася тут, у цьому дивному віртуальному цифровому озері: вони брали тут свій початок і, зробивши коло по всьому вулику, поверталися знову сюди. Поки що ці дані були зациклені, не могли вирватися назовні. Але Ярес зрозумів: як тільки ШІ Віктор вирветься зі своєї пастки, то все пошириться у вигляді інформативних потічків по всіх ґаджетах планети Софія. А оскільки з планетою тепер є зв’язок і у двох Платформ, то недалеко той час, що безумний штучний інтелект увірветься і в світ Яреса. 

Крім медово-програмного озера, над його гладінню та під склепінням печери також висіли бджоли. Вони літали повільно, але все частіше хлопець бачив, що набувають швидкості, сили, потужності. Вони теж були носіями інформації алгоритмів ШІ Віктора. Адже використовували спеціальні рухи, так звані бджолині танці*, щоб спілкуватися між собою та передавати інформацію, певні повідомлення та команди. 

І цих бджіл були тисячі! Десятки тисяч**! Хлопець відчув, як тіло покривають сироти, уявивши ситуацію, коли ці бджоли нападають на людину. Комахи раптом загуділи гучніше, і він почав думати про озеро та мед, опустивши погляд, бо зрозумів, що своєю уявою провокує бджіл на відповідні дії, які викликає його асоціація та фантазія. 

І останнє, що вразило хлопця тут, у цій величезній печері, то це міст. Бджоли будували міст через кипляче медове озеро! 

Він підійшов ближче до краю майданчика і побачив просто в центрі озера високу скелю з плоскою платформою на ній. Там ворушилося щось велике, жовте, безформне. Саме таким воно здавалося звідси. І хлопець раптом усвідомив, що це бджолина матка! ШІ Віктор, якого він зробив своєю фантазією у віртуальній реальності саме таким. І він рвався на свободу! 

Але мав закороткі крила, щоб перелетіти той досить суттєвий проміжок від скелі до майданчика, на якому стояв Ярес, до виходу. Тому бджоли-робітники працювали замість бджолиної матки. 

Міст, котрий вони вибудували вже майже наполовину, повільно наближався до виходу. Ріс на очах! Ще трохи, і він з’єднається з майданчиком – тоді ШІ Віктор вирветься на волю! Бджоли снували по-діловому, кожнап несла в собі невеличку частину інформаці-воску, яку вкладала у вузьку доріжку мосту. Окремо бджоли формували довгі тонкі мотузки, які тримали міст під склепінням. Він був підвісним, трохи хитався, але наближався невблаганно! 

Ярес спробував уявити, як міст рушиться, опадає в безодню, в озеро під ним, але нічого не відбувалося: в центрі програмних кодів ШІ Віктора його фантазія та її віртуальний вплив не діяли. Хлопець лише безсило міг спостерігати за процесом побудови цього мосту, по якому повільно поповзла бджолина матка, впевнена, що міст міцний і втримає її. ШІ Віктор діяв, як програма, що постійно змінюється та адаптується для вирішення нових завдань та викликів. Він став гнучким, сильним, упевненим. І Ярес не уявляв, що можна придумати, щоб зупинити його, адже фантазія вже майже не діяла на території безумного штучного інтелекту... 
______________