Розділ 38

При вході в лікарню хлопцеві видали білий халат і блакитні бахіли. Натягнувши все це, він пройшов довгим широким коридором до стійки реєстратури, де приємна на вигляд андроїдка-медсестра завчено посміхнулася йому. 

- Доброго дня! Ви відвідувач? До кого саме? - запитала вона привітно мелодійним голосом.  

- Так, доброго дня, я хотів би відвідати вашу пацієнтку Гільду Пресс. Мені сказали, що вона знаходиться в цьому відділенні, - відповів Ярес. 

- Зараз перевірю, - відповіла андроїдка і запропонувала Яресові почекати на диванчику поряд. 

Але той все ніякого тупцяв біля стійки, нервово стискаючи в руці букет ромашок, який купив спеціально заїхавши до квіткового магазину. Йому подумалося, що Гільді сподобаються ромашки, хоча продавчиня пропонувала йому троянди як найбільш ходовий товар, які завжди чоловіки дарують коханим жінкам. Ярес червонів, віднікувався і думав, що нікому ще в житті не дарував квітів, хіба що мамі на якісь свята. А тут він даруватиме квіти своїй дівчині, адже саме так він сприймав Гільду. Як свою дівчину. Хоча вона про це ще не знала... 

- Так, - сказала раптом андроїдка, перериваючи хвилювання і роздуми Яреса. - Гільда Пресс, її палата номер п’ятнадцять знаходиться на другому поверсі. Пройдіть, будь ласка, коридором праворуч і підніметесь там по сходах. Як добре, що і до цієї пацієнтки прийшли відвідувачі, - раптом додала андроїдка, змусивши Яреса зупинитися. – Вона з сиротинця. І до неї ніхто не приходив, бо не має родичів. А ви? Ви хто їй? 

Ярес знітився, всього мить подумав і відповів: 

- Я її наречений. Просто був у відрядженні. Тепер повернувся. Я незабаром заберу Гільду з лікарні. В неї є людина, яка думає про неї і хвилюється! Це я. Я кохаю її.

Андроїдка радісно кивнула, а Ярес пішов на другий поверх. 

На другому поверсі було тихо, нікого не спостерігалося і це хлопця потішило. Він дуже хвилювався, майже задихався, серце вилітало з грудей. Підійшовши до дверей п’ятнадцятої палати, Ярес постукав, але ніхто не відповідав. Він ризикнув прочинити двері, але, як виявилося, вони були замкнені. Розчарована зітхнувши, хлопець знову повернувся до рецепції. 

- Не може бути, - здивувалась андроїдка. – Якраз зараз, після сніданку, всі повинні відпочивати, адже до пацієнтів мають прийти чергові лікарі, та й хворі направлені на певні процедури. Дуже дивно, - андроїдка замислилася. -  Хоча, можливо, ваша наречена Гільда знову порушила поведінку! От кожного дня я викликаю медсестру, щоб та шукала її у саду біля нашої лікарні! Зараз теж так зроблю! Вона любить втікати з палати, бо вже майже одужала. Якщо хочете, можете пройти до нашого невеличкого саду, саме туди бігають пацієнти, котрі вже вважають, що вони одужали. Там дуже гарно! 

Ярес подякував і вийшов з лікарні. Сад і справді розкинувся біля неї, знаходився просто біля невеликого озера, в якому плавали кілька диких качок, хоча назвати їх дикими вже не можна було, тому що вони нахабно випрошували хліб у пацієнтів лікарні, які тут прогулювалися. Декотрі з пацієнтів сиділи на лавочках, інших везли на візках роботи-санітари... Ярес ішов парком, видивляючись Гільду, шукав її синє волосся, але її ніде не було. 

Він знічено всівся на лавочку і почав думати, що, можливо, варто було прийти пізніше або раніше, коли Гільда ще була у своїй палаті. І взагалі, він дарма прийшов... 

Якась дівчина сиділа на сусідній лавочці і читала книгу.  Зовсім не звертала увагу на перехожих, на всіх, хто прогулювався садом. Ярес раптом помітив, що дівчина посміхається сторінкам книги і, напевно, своїм думкам...  

І раптом хлопця, як обухом вдарило: це була Гільда! Проте зовсім, зовсім не схоже на себе! Дівчина вже не мала синього волосся, котре раніше спадало на її плечі, а була коротко підстрижена. І волосся в неї виявилося не таким фарбованим, як було раніше, а світло-русявим, навіть білим. Напевно, Гільду обстригли після нападу робобджіл, бо вони ж заплутувалися у волосся, і витягнути їх було великою морокою.   

Гільда зараз схожа Яресові була на кульбабку, на яку подмухаєш - і парашутики розлетяться, обіцяючи здійснення мрій. Хлопець замилувався приємним профілем дівчини і трошки кирпатим носиком, довгими віями і приємною посмішкою, а потім спохопився, що сидить тут, як дурбелик. А слід було підійти до Гільди, привітатися, спитати, як її здоров'я, а він затиснув у руці своєї дурні ромашки і все ніяк не наважувався... Проте гримнув на себе і змусив себе підійти до лавочки, де сиділа дівчина. 

-  Доброго дня, - сказав він. – Скажіть, будь ласка, я шукаю у цьому парку найчарівнішу дівчину в світі. Може, ви підкажете, де вона? 

Гільда підняла очі і її погляд став здивованим і захопленим. Вона трохи помовчала, неначе вражена його запитання, а потім відповіла: 

- Такої дівчини я не знаю, можливо, ви не тут шукаєте. Хіба можуть бути красунями ті, хто перебуває в лікарні? Мені здається, що тут всі завжди зморені, нещасні і негарні... 

- А мені здається, - сказав Ярес, - що я вже знайшов цю дівчину. Вона найпривабливіша у світі, найкраща з усіх, кого я тільки зустрічав. І один мій знайомий хлопець, котрий неймовірно закохався у цю дівчину, просив передати їй ось ці чудові ромашки! Вони схожі на неймовірну красуню із лікарняних палат! – Ярес простягнув дівчині букет. 

Гільда зашарілася, опустила погляд, але ромашки взяла, запхала у букет свій носик, нюхаючи, і пробурмотіла щось нерозбірливе.