Розділ 30

У Яреса все всередині похололо. Просто навпроти арки те, що рухалося по тунелю, зупинилося і повернуло свою голову. Мабуть, все-таки це можна було вважати головою. Адже вона знаходилася просто в грудях цього... невідомо чого. Хлопець не роздивився його добре, бо сталося те, чого ніхто не очікував. 

Монстр раптом вистрілив. Але не звичайною зброєю, а великою міцною сіткою, яка впала просто на Яреса й Мемфіса. Ярес якраз нахилився за своїм пістолетом, рефлекторно рвонувся підняти його з долівки. Проте було темно, він обмацував підлогу біля ніг, а чортова зброя все не знаходилася. А от Мемфіс чомусь не стріляв. Стояв поряд, тамуючи подих, а потім пробурмотів: 

- Хай мене пофарбують неоном! Що це таке? 

Сітка налетіла на них раптово, Мемфіс, нарешті, спохопився, напевно, відійшовши від першого шоку і натиснув на курок. Але сітка вже впала на обох мандрівників тунелями і оповила їх. Тому точність пострілу Мемфіса була трохи порушена важкою гирькою з сітки, яка ляпнула його якраз по руці. Куля вдарила в ногу монстру і відрикошетила, наче від стіни або сталевої поверхні. Аж іскри полетіли. 

Ярес так і не знайшов свого пістолета, лаяв себе останніми словами, але сітка порушила його рівновагу, бо сидів навпочіпки, мацаючи підлогу, і він впав на долівку, потягнув сітку на себе, ще більше заплутуючи в ній і себе, і Мемфіса. І сітка ця виявилася перемазана чимось липким, неприємним, її не можна було віддерти від скафандра. Коротко кажучи, через деякий час вони з напарником були повністю спеленані сіткою, котру накинув на них «невідомий об'єкт». Борсалися, як у павутині.

Мемфіс зарепетував: 

- Агов! Ти! Що ти таке? Хто ти такий? Давай поговоримо! Ми прийшли з миром! – він промовчав і раптом смішно спитав. – Чи як там кажуть у фільмах? Ми твої друзі? 

Що ж, ні Ярес, ні Мемфіс не були військовими, або, принаймні, відповідно підготовленими до таких подій людьми, які б відреагували, напевно, зовсім по-іншому в такій нестандартній ситуації. 

Вони почули важкі кроки монстра, котрий невмолимо наближався до них, важко ступаючи, й брязкання і гупання вдаряло по вухах. Ось зараз все в закінчиться. Монстр, чи що воно там, уб’є їх, і ніхто нікого не врятує. Ярес заплющив очі і почав чекати невідворотного. 

Раптом тунель осяяло яскраве світло, яке йшло від монстра. Великий прожектор над стелею світив просто в очі схопленим жертвам. Стало видно, як у день. 

- Хто ви і що ви робите тут, у закинутих тунелях? – раптом почув Ярес звичайний людський голос. 

Говорив чоловік. Трохи навіть переляканим голосом. І це здивувало хлопця. Він розплющив очі й примружився: світло дуже сліпило. На ньому були ще досі одягнені окуляри нічного бачення, і тому все трохи було притемнене, але все одно сяйво від прожектора неприємно било в очі. 

- А ти хто такий? – спитав Мемфіс, борсаючись у сітці і намагаючись сісти. – Ми... е-е-е... заблукали. Намагалися знайти... е-е-е... вихід... 

Ярес зрозумів, що чоловік намагається зорієнтуватися в ситуації. Який вихід може бути на космічному кораблі? Хоча, можливо, звідси є інший вихід на Платформи, про який ніхто не знав? І монстр, котрий говорив, як людина, напевно, і є людиною.  

-  У вас зброя! Така є лише в старійшин! І це не виправдання. Щось я не бачив вас у нашому поселенні! І ваш одяг! Він незвичний! Хто ви? Ці тунелі небезпечні, - знову промовив «монстр». 

- Ми не знали, що це закинуті тунелі, - проговорив Мемфіс. - Просто хотіли швидше вийти з них. Ми прийшли з миром! – знову закінчив він стандартною фразою з фільму, яка викликала у Яреса сміх. 

Він не стримався і нервово пирснув.  

- А ти що скажеш? – прожектор трохи перемістився ліворуч, на Яреса.  

- Думаю ми повинні поговорити. Мій напарник вистрілив випадково і від несподіванки. Ми мирні люди. І справді, не знали, що тут хтось є, - переконливо проговорив хлопець.  

- Я людина проста, - задумливо сказав чоловік, остаточно підтвердивши те, що він людина. - Можливо, вам можна довіряти. Але спершу віддайте мені вашу зброю. Не хочу ризикувати.  

- Та я так залип у цій твоїй сітці, - визвірився раптом Мемфіс, - що рукою поворухнути не можу! Може, розв’яжеш нас? Обіцяємо, нічим тобі не нашкодимо! Ти он який! Гм. Величезний! 

- Це не я величезний! – відповів чоловік і щось знову заляскотіло, забрязкало, загупало, заклацало. – Це мій Едді величезний. Ви що, ніколи не бачили екза? 

На освітлену ділянку вийшов раптом чоловік років тридцяти, одягнений у дивний одяг, якому точно було не місце у такому вологому й похмурому, можна було навіть сказати, моторошному тунелі. Він був одягнений в легкі літні шорти, футболку і бейсболку. На ногах – літні капці. 

Ярес вирячився на нього, як на привида. Цей чоловік був таким абсурдним тут, в підземних тунелях, що не вірилося очам. 

- Ми готові зробити все, щоб ти переконався, що ми не вороги, - проговорив Мемфіс, теж здивовано вирячившись на цього чоловіка. 

- Я не можу ризикувати. Ви якісь дивні. Тому зробимо так. Залишаєтеся в моїй сітці, поки я не доправлю вас до своїх. Хай старійшини розбираються. А зброю давайте сюди. 

Він підійшов до Мемфіса й забрав у того пістолет, а потім підібрав і пістолет Яреса, котрий лежав якраз гарненько посеред тунелю, очевидно, відлетів при падінні.