Розділ 27

Ярес глипнув на Кирила з-під лоба. Чи не жартує? Той був цілковито серйозний. 

- Ви говорите так, наче я якийсь супермен і маю врятувати людство від страшного лиходія, як у кіно. Не смішно. 

Хлопець почав дратуватися. В голові сиділа лиш одна думка – про Гільду. Та й згадував всі погрози і мерзенні плани ШІ Віктора. Якщо він зараз заблокований у тому креку і Кирило каже, що незабаром може знову вибратися з того пристрою-пігулки, який він заковтнув, то всім буде непереливки! Тепер хлопець розумів, що ігри в добровільну співпрацю з ним шаленого штучного інтелекту закінчилися. Він візьме свідомість Яреса під свій контроль і робитиме все, що йому заманеться. Ґедзь наче згадував про п’ять годин. П’ять годин на те, щоб або перемогти безумний інтелект, або змиритися. 

- Розумієш, Яресе, все, що я зараз тобі розповім, ти повинний одразу ж забути, ніколи ні в якому випадку ніде не згадувати. У віртуальній реальності ми накладемо блок, очистимо пам’ять, і ти не зможеш про це говорити точно. Але от в реалі різне буває, проте і там ми знайдемо спосіб вплинути на свідомість, щоб ти все забув. Є чимало різних методів. Навіть той же простий гіпноз. З іншого боку, якщо навіть ти про це кому-небудь розкажеш, тобі ніхто не повірить... 

Кирило говорив і говорив, все не підходячи до суті справи, і Яреса почало це дратувати. Знову якісь несподіванки, неприємності, які йому вже набридли!  

- То, можливо, мені це не потрібно й знати, те, про що ви хочете зараз мені розповісти? - спитав хлопець, втомлено зітхнувши. 

- Та ні, якраз тебе це на даний момент стосується найбільше з усіх. І саме ти й повинний знати все те, про що я тобі зараз розповім, - Кирило замовк, неначе підшукуючи слова, потім вигукнув. – Як же важко це все пояснити людині, яка звикла до навколишнього світу і до того, що її завжди оточує! Просто непідйомне завдання! Та, з іншого боку, кому ж пояснювати, як не мені?! – він зиркнув на Ґедзя, і той схвально кивнув, підбадьорюючи Морочиста. – Так, мені, мабуть, і найлегше це все тобі пояснити, тому що я сам пережив такі ж моменти тут, у зоні «Смарагд», у штучно створеному світі, який вважав реальним. Яресе! – серйозно проговорив Кирило, пильно дивлячись хлопцеві в очі, - наш світ, котрий ти вважаєш реальним, він насправді є несправжнім, створеним штучно, певною мірою його можна назвати обманкою... 

Кирило зробив паузу, напевно, даючи час хлопцеві усвідомити те, що він зараз сказав. Проте Ярес мовчав. Подумав, до речі, що Кирило та й усі тут трохи схибнулися, раз говорять про такі дивні речі й щиро вірять у це. Адже видно було по зосереджених обличчях і серйозних поглядах усіх чотирьох присутніх в кімнаті, що справді вірять.  

- Не зрозумів, - повільно спитав Ярес. - Як це несправжнім? Ви що, хочете сказати, що реальне наше життя - це теж віртуальна реальність? 

- Та ні, реальне наше життя - воно справді реальне, ми справді живі і все навколо існує в реалі, – продовжив пояснювати Морочист. - Але створене для нас кимось. Тобто, не кимось, а нашими предками. Яресе, ми живемо у світі, який був придуманий кілька сотень років тому. І цей світ був створений спеціально для нас, нашого суспільства. І він справді реальний, живий. Ми маємо міста, села, ліси й поля, моря і річки. Тут живуть люди, тварини, рослини, все, як на звичайній планеті. Як на планеті Земля. Але.., - Кирило наче кинувся з кручі у воду, вимовляючи останні речення - Але ми всі знаходиться не на планеті, як вважаємо, а просто на Двох Платформах! Ти ж знаєш, існує Дві Платформи, Перша та Друга, на яких ми й мешкаємо... 

Ярес здивовано слухав Кирила, і в його свідомості міцніла думка, що Кирило й справді трохи несповна розуму. Як і всі тут. Побачивши його недовірливо погляд, Кирило пробурмотів: 

- Добре, зайдемо з іншого боку, - потерши скроні, він продовжив розповідати ошелешеному хлопцеві вже трохи роздратованим голосом. 

І дратувався Кирило на самого себе, бо переконувати в неймовірному і фантастичному виявилося доволі важко. Згадав себе, коли Гречук та Ґедзь із Діаною у свій час намагалися переконати його, що зона «Смарагд» була створена у віртуальній реальності, а насправді її не існує. Тоді він теж не одразу повірив у їхні слова.  

- Та що тут пояснювати і ходити колами! – рвучко промовив Морочист. – Скажу, як є: Яресе, ми всі знаходимося на величезному, просто гігантському космічному кораблі, який створено було спеціально для нас, для нашого суспільства, яке летить у космічному просторі в пошуках планети, яка була б підходяща для нового життя. Це величезний і складний проєкт, який називається «Лайф-2». Він глибоко засекречений, і про нього знають лише одиниці. Навіть штучний інтелект не знає про це. Усі файли, що пов'язані з цією системою і цим проєктом, ізольовані. Там існує свій ШІ, автономний. Він має виключне право приймати рішення поряд з людиною, яка на даний момент обрана керівником проєкту. Лише кілька людей на обох платформах мають доступ «альфа», нещодавно і ми стали належати до цієї групи обраних. Ми так само, як і ти, були в шоці! 

Сказати, що Ярес був у шоці – нічого не сказати. Він просто отетерів. А потім обережно спитав: 

- Ви мене розігруєте? Це жарти такі? 

- Ні, на жаль, це не жарти, - похитав головою Кирило. – Кілька сотень років тому добровольців, які зголосилися летіти зі справжньої планети Земля, всіх було оброблено так, щоб кожен забув, звідки він. Знали лише координатори проєкту «Лайф-2». Спеціальні люди, які спостерігали за системою двох платформ, теж мешкаючи в цьому ж суспільстві. Це були сімейні династії та виборні посади. Як правило, представники керівних верств населення. Всі громадяни наших Платформ вважають ці штучні землі рідними і не знають про такий їхній секрет.