Розділ 26

Вони теж переступили слідом за волканом сяюче коло віртуального порталу, опинилися у невеликій кімнаті, в якій перебувало кілька людей.  Спавн за їхніми спинами зник, сліпучо блиснувши наостанок. 

Волкан одразу ж відбіг у куток кімнати, ліг там і заплющив очі. Напевно, правду кажуть, що ці тварини не люблять яскравого світла, так запрограмовані. Тому мешкають переважно в темних місцях, а виходять на полювання лише вночі. 

Ярес побачив двох незнайомих чоловіків, які сиділи за столом і про щось стиха перемовлялася, втупившись у великий екран перед ними. Один з них обернувся, поглянувши на Яреса, зиркнув на нього так, наче вже був знайомий із хлопцем, і хотів підійти, але співрозмовник щось у нього запитав, і той відволікся, відповідаючи. 

Натомість, підійшов третій чоловік, котрого Ярес одразу ж упізнав: це був відомий на обох Платформах програміст і хакер, котрого всі звали просто Морочист, Кирило Шавревський. Адже його програма «Морок» у свій час знищила ШІ Віктора, котрий хотів змінити світ, почавши з вірту а потім перейшовши і в реальне життя.  

- Добрий день, - якось невдало привітався хлопець, хоча за вікнами кімнати ще стояла ніч, вогні міста неоново сяяли різнокольоровими крапками і штрихами.  

- Привіт, - підійшов до нього Кирило і привітався за руку, - як почуваєшся? 

- Та наче нормально, - знизав хлопець плечима. – Хіба що волкан трохи мене стонізував. Я думав все, не втечу... 

- О, Карран добрий, як ягнятко, він би тобі не зашкодив, - поспішив перебити розповідь Яреса Ґедзь. – Він просто затримав Яреса на той час, поки я робив до нього перехід. Треба ж було уточнити координати. Щоб не вляпатися у стіну. 

- Знаю я, яке він ягнятко, - кивнув Кирило і незадоволено скривився. – Сідай, Яресе, треба поговорити, - вказав на канапу біля стіни. - Як усе пройшло? – це вже до Ґедзя. 

- Як ми і планували, все вдалося. Все поки що спокійно. Діагностику треба провести. Боюсь, я недопрацював, - схимець скрушно похитав головою. – Все потребує дуже делікатного втручання, якщо ми ризикнемо щось робити. А як там дівчина? 

Ярес, почувши про дівчину, схопився на ноги.  

- Це ви говорите про Гільду? Про неї? Як вона? Чи жива? Мене викинуло сюди, у вірт, а вона... Гільда вся була обліплена робобджолами! Невже вона загинула?  

- Заспокойся, - похмуро відказав Кирило, відвівши погляд. – Вона в лікарні. Можливо, виживе. Все залежить від тебе, Яресе. Це все, що я можу сказати. Але... Вона повна нанорегенів. На відміну від звичайних бджіл, робобджоли просто вводили в дівчину нанорегени. Жодної алергічної реакції, як це відбувається при укусах бджіл, не відбувається. І на цьому спасибі. Так би дівчина взагалі одразу б загинула. 

- Як ви допустили таке?! Як дозволили їй зробити це?! – закричав Ярес, гнівно стиснувши кулаки. – Ви ризикнули життям Гільди, хоча знали, що це все добром не закінчиться! Адже це ваших рук справа? Ви змусили її? Щось пообіцяли? Чимось шантажували? 

- Цього не було! – коротко обірвав обурені слова Яреса Кирило. – Вона вкрала у нас ту пігулку, той предмет, який ти отримав. Ми знали, що ти знаходишся у аграрній зоні з самого початку. Збиралися знайти, бо локалізували біля тебе надзвичайний сплеск активності ШІ Віктора. За допомогою цього спеціального пристрою ми заблокували його в тобі. Зараз ти тимчасово вільний від впливу ШІ Віктора. Так, ми запустили у твій організм крек*, - кивнув Крило, спіймавши здивований погляд хлопця. - Точніше, Гільда запхала його в тебе. Дівчина мене вразила! Таке придумати! Поцілунок! - Кирило здивовано хитнув головою. - Це був спеціальний пристрій у вигляді невеликої пігулки, в якій встановлено вірусне програмне забезпечення. За такий короткий час створити справді ґрунтовну і досконалу програму для злому і дезактивації ШІ я не встигав, а діяти треба було швидко. Тому ми просто зупинили його, деактивували і запроторили поки що в нашу капсулу. Зараз я працюю над цим, - потер почервонілі очі Кирило. - Але, боюсь, ми стримаємо його ненадовго. Ця віртуальна потвора стала у рази сильнішою!  

- Ви знаєте про ШІ Віктора? – спитав Ярес.  – Як? Звідки? 

- Справа в тому, що ми давно взялися до роботи з «Червоною апатією». Я помітив схожі алгоритми, які часто використовував у свій час ШІ Віктор. Це мене насторожило. А піднявши всі матеріали і проаналізувавши дані й статистику – я зрозумів: так, це справді він. Але невловимий. Він скрізь і ніде. Це значило, що він щось задумав, вирішив діяти новими методами. Вчиться він швидко, зараза... 

- Як же ви його зуміли вирахувати? – зацікавився Ярес. Повернувся знову на диван і сів біля Ґедзя. Думки про Гільду все одно не полишали його. 

- Після убивства Мемфіса, яке насправді не відбулося просто через щасливий збіг обставин, ми залишили всіх у твердій упевненості, що вбивство все-таки відбулося. Спеціально. Мемфіс живий, ти ж бачиш: Ґедзь - ось він, – Кирило вказав на схимця, котрий сидів поряд з Яресом на диван і слухав розмову. 

- Я-то живий, але чи надовго? – скривився Ґедзь. – Лишилося десь годин із п’ять. За цей період ШІ Віктор підбере коди і зламає наш диво-крек. Тоді навіть не знаю, що буде. 

- Саме тому я пропоную скористатися тим, що запропонував із самого початку: «Лайф-2» повинна прокинутися. Мабуть, настав той час, про який писалося у секретних документах. 

- Ти впевнений, Кириле? – спитав стурбовано Ґедзь. – може, все-таки, ми впораємося своїми силами?