Розділ 25

Ярес подумав, що він знаходиться вже в потойбічному світі, в якому ще ніхто ніколи не бував живим, але всі про нього пишуть, знімають фільми і приблизно уявляють, що там і як відбувається. Можна сказати, це третій світ, відомий людям, крім віртуальної реальності та реального життя. Якщо вірити фільмам жахів про потойбічні кошмари, то саме там можуть жити і розмовляти мертві. 

Адже хлопець чув голос того, кого вбив ШІ Віктор у реальному житті і хто у віртуальній реальності був знайомим йому схимцем,  - Ґедзя. Звичайно, хтось міг використати тут, у вірті, його аватар, але це було малоймовірним. 

- Все, Карране, дякую, друже, - проговорив Ґедзь ласкаво, і Ярес відчув, як волкан зістрибнув з його спини.  

Хлопець повернув голову і справді побачив, як завжди, усміхненого Ґедзя з трохи шаленою посмішкою. Ярес сів на підлозі й ошелешено спитав: 

- Ви... Ви живий? Але ж вас убили! Чи у мене галюцинації? Тобто, я ж у віртуальній реальності, то, може, це програмний збій?  

- Хлопче, які галюцинації можуть бути у вірті? – зареготав Ґедзь. - А про збої ти при Кирилові хоч не ляпни - змусить всі скрипти й алгоритми перевіряти заново!

Він стояв біля вікна, у яке щойно застрибнув волкан, і погладжував по загривку величезного вовцюру, волкана, який напав на Яреса. 

- Це, гм, ваш песик? – спитав Ярес, ще й досі не отямившись від усього того, що на нього навалилося. 

- Так, це - Карран, віртуальний, як ти кажеш, песик! – погладив схимець волкана по голові. – В смислі, це програмний песик. Мій власний віртуальний улюбленець. І не песик, звичайно. Волкан він і є волкан. Я сам його написав. Скрипти стандартні, але дещо пододавав свого, щоб були додаткові властивості. Хоч це й негласно заборонено в зоні «Смарагд». Але ж ти мене не видаси?

Ґедзь посміхнувся і підморгнув Яресові. Волкан же оскалив свої гострі сяючі зуби, і хлопцеві знову стало трохи не по собі. Яким би не був програмним песик – зуби мав реально страшні.  

-  Та вставай, чого сидиш на підлозі, мусимо поспішати. Ти як почуваєшся? – спитав Ґедзь, підходячи ближче. 

- Наче нормально, - відповів Ярес. – Але як так? Ви ж Мемфіс? Правильно? Чи ви хтось, хто взяв собі аватар Мемфіса? А насправді в реалі ви не він. І все-таки його справді убили? 

- Що це за «все-таки»? - обурився Ґедзь. - Я Мемфіс, живий у реалі, і Ґедзь, його аватар у вірті. Тьфу! Якось незрозуміло зазвучить, тобі не здається? – скривився Ґедзь. -  Мій аватар у вірті – це Ґедзь. А сам я – Мемфіс, живий у справжньому, реальному світі. Мене справді хотіли вбити, але... Та, це довга історія, - махнув рукою Ґедзь. – Ходімо, я зробив спавн прямо в Пляму. Там ми тобі все пояснимо. Тут небезпечно. Нас можуть почути не ті вуха... Наче ми все зробили правильно, але буває різне... 

- Ми? – спитав Ярес, піднімаючись на ноги. 

- Про все дізнаєшся там, у Плямі, - відмахнувся Ґедзь. 

Він дістав із однієї з кишеньок свого комбінезона... крейду. Швидко намалював на підлозі велике замкнене коло і клацнув по білій намальованій смузі пальцем, наче щигля дав. Коло раптом засяяло, і всередині підлога набула матового сірого кольору. Часто такі кола-спавни Яресові траплялись у віртуальних іграх. 

- Давай, Карране, ти перший, - підштовхнув Ґедзь волкана, і той слухняно стрибнув у середину кола і зник. – Тепер ми. 

Ґедзь кивнув Яресові, і тому нічого не залишалося, як ступити за межі сяючої круглої намальованої петлі, в середину віртуального порталу. Все одно він ішов шукати схимців, а тут Ґедзь сам його знайшов. І в хлопця було чимало питань, які потребували відповідей. А той чи ті, хто міг дати відповіді на його запитання, як він зрозумів, усі зараз були в Плямі, особливій території у зоні «Смарагд»...