Розділ 24

В очах звично потемніло, як тоді, коли він входив у вірт. А коли Ярес сфокусував погляд, то зрозумів, що знаходиться у віртуальній реальності в зоні «Смарагд», а саме: у Кришталевих Садах, де він колись знайшов ШІ Віктора у тому циліндрі з червоним жуком. У локації поряд знаходилась Пляма, трохи далі була закинута автомагістраль, котра вела до десятого району, на вулицю Схимців. 

Деякі кристали, що росли на стінах будинків, світилися синім, рожевим і зеленим світлом, тому ніч, яка панувала зараз тут, у віртуальній реальності, не була дуже темною.

Ярес зиркнув на свою руку і побачив зовсім чистий зап'ясток, гарячково помацав шкіру на згині руки. Там відчувався твердий предмет, його підшкірний смарт, але неактивний, мертвий. Наче його хтось вимкнув або зламав, хоча деякі елементарні функції він виконував. Наприклад, міг продемонструвати місцезнаходження в зоні і провести діагностику віртуального тіла-аватара. 

Що ж сталося? Невже той предмет, переданий Гільдою в поцілунку, котрий він проковтнув, теж впливає так само, як віртуальні речі, для переходу сюди? Надає перехід до віртуальної реальності? 

І де ж подівся ШІ Віктор? Він був у смарті, в голові, в нанорегенах, які захопили організм Яреса. Але зараз хлопець не відчував зовсім нічого, жодного впливу. 

Він роззирнувся навколо. Кристали стирчали скрізь, загрожуючи кожної миті вистрілити, змінивши форму, адже на вулиці ніч, а це була найнебезпечніша частина доби, під час якої Кришталевий Сад розростався і змінювався.  

Хлопець піднявся на ноги, розуміючи, що повинен вибиратися з цього місця. Слід було прямувати до схимців, вони точно допоможуть все прояснити і, можливо, допоможуть у тій ситуації, в яку потрапив Ярес. 

Але, все-таки, де ж подівся ШІ Віктор? Це питання не давало Яресові спокою. Невже його знищено? Так просто, звичайно, це не могло відбутися. Невизначеність і незрозумілість ситуації, в яку він потрапив, добряче його кремпували. 

Хлопець пішов, намагаючись не підходити близько до кришталевих гілок дерев та великих розсипів кристалів, які розрослися гострими голками на стінах будинків, а то й просто на тротуарах, дорогах, на ґрунті... 

Оминувши скристалізовані будинки, Ярес вибрався на закинуту і безлюдну дорогу, колишню автомагістраль, широку і менш зарослу кристалами, аніж інші території Кришталевого Саду. 
Хлопець спробував активувати перед собою мапу зони «Смарагд» і дуже зрадів, що вона з'явилася перед очима у вигляді туманного екрану, на якому він бачив лише себе: зелену крапочку серед чорноти Кришталевого Саду. Далі, на периферії, на межі локації Кришталевого Саду, знаходилися інші крапки, які  рухалися, а отже, позначали інших людей, що нині перебували у віртуальній реальності. 

Десь там, в кінці магістралі, якою почав іти Ярес, знаходилася вулиця Схимців, котра йшла перпендикулярно цій дорозі. Там, напевно, можна знайти схимців, які знають Ґедзя або Рейджа, тобто Цинка, як він тут називався. І хоч Ґедзь і загинув (бо ж Мемфіса, носія його аватара, було вбито), але ж, мабуть, залишилися його товариші, які брали участь у проєкті, пов’язаному з регенератором. Той же Рейдж, наприклад. 

Ярес рефлекторно смикнулася до зап’ястка, але смарта на руці, звичайно ж, не було. А той, що був під шкірою, працював дуже вибірково. 

Хлопець зрозумів, що не має зовсім ніякого зв'язку ні з ким: ні з рідними, ні зі знайомими, ні з друзями... Почав було тикатися на поштові сервери і в пошукові служби, але скрізь отримав відмову. Тоді вирішив піти іншим шляхом: кинувся шукати себе у мережі, серед користувачів, які нині перебували в зоні «Смарагд». Довгенні списки раптово висвітилися перед очима, але як хлопець не старався, як не вишукував себе, так і не знайшов. Складалося враження, що його взагалі не існує у віртуальній реальності, що його аватар витерто із матриці зони... 

Ярес спробував пошукати також ШІ Віктора, задіявши інтуїтивний і суб’єктивний принцип пошуку. Оскільки хлопець сприймав ШІ Віктора, як червоний згусток у вірті, схожий на жука, то отримав чимало ентомологічних аватарів, але все було не те... 

Ніч у зоні «Смарагд» закінчувалася: на горизонті вже піднімалося віртуальне сонце, і на фоні рожевого неба будинки, які з’явилися перед Яресом попереду, здавалися гострими зубами, які вгризаються в горизонт і хмари... 

Під ранок температура в локації знижувалася, і кристали завжди активізувалися: то тут, то там чулися тріск і скрип. Ярес навіть іноді помічав, як різко випростовувалися кристалічні гілки на деревах або раптово виростали з-під землі гострі шпичаки, схожі на голки. На щастя, його не зачепила жодна кристалічна гілка, і незабаром він вийшов на широку трасу, освітлену ліхтарями. 

Хлопець пройшов біля двох закинутих будинків, на яких ледь-ледь проростали дрібні кристали, а це означило, що район, в котрому локалізувався Кришталевий Сад, закінчився. 

Хлопець завернув за ріг будинку, пройшов кілька кроків і завмер: просто на тротуарі, осяяний тьмяним ліхтарем, стояв волкан. Крупний, волохатий, його блакитна шерсть світилася яскраво й здавалася агресивно настовбурченою. 

Волкани Яресові завжди подобалися, були величними й гарними істотами. Але на картинці. У вірті він жодного разу не заходив у локації, де вони полюбляли мешкати. Нагадували звичайних вовків, але були трохи крупніші, масивніші, мали густу чорну шерсть і червоні очі. Якщо десь на картинці їх побачиш – не відрізниш від звичайних великих вовків. Але тільки в світлу пору доби. Вночі вони світилися блакитним мерехтливим світлом, а очі мали червоні й моторошні.