Розділ 23

- Гільдо, я не потребую допомоги, - похмуро, навіть роздратовано відрізав Ярес. 

Її слова про кохання до нього, про ті моменти, коли вона закохано спостерігала за ним, а він, бовдур такий, навіть не помічав цього, щира цікавість його життям, вивели його з рівноваги. Та про яку рівновагу могла йти мова, коли він і так був на грані! А тут ще це! Отже, і Оптас помічав його дивну поведінку?! 

- Геть! Іди геть! Я не хочу тебе слухати! Мене не цікавить все те, про що ти говорила! І твої зізнання! Вони не потрібні мені! Ти не потрібна мені! Я не кохаю тебе! Йти геть! 

Від усіх цих його слів Гільда здригалася, як від ударів. А Ярес ненавидів себе, але розумів, що мусив це зробити! Прогнати геть! Щоб врятувати! 

- Добре, - тихо промовила дівчина, в її очах стояли сльози. – Я піду. Але... Спочатку... Перед тим, як піти... На прощання... Я хочу тебе поцілувати... Поцілуй і ти мене, Яресе, - попросила Гільда. – І я піду геть... 

Не чекаючи відповіді хлопця, вона першою ступила до нього крок і поцілувала. Ярес відчув м'які ніжні губи на своїх. Його охопила дивна ніжність. Він все-таки не зміг опиратися першому поруху своїх рук і обняв Гільду. Вони стояли і цілувалися в ореолі величезного рою бджіл-роботів, які злегка гуділи біля вух, нагадуючи, що все погано, дуже, катастрофічно погано... 

Як же він хотів захистити цю дівчину! Адже все у них так і закінчилось, не розпочавшись... Він міг би запросити її кудись погуляти, вони пили б разом каву і розмовляли про різні цікаві речі... Як же йому хотілося надолужити те, що, виявляється, пропустив у своєму житті: справжнє, а придумане кохання, очі кольору бурштину, губи смаку вишні... 

Раптом Ярес відчув, як між його губами з рота Гільди протискається якась тверда частинка, маленький предмет. Ця несподівана річ із рота дівчини у невмілому поцілунку перекочувала до нього під язик... Хлопець дуже здивувався, але благорозумно не подав виду.  

Він сподівався, що саме в цей пікантний момент, коли вони з Гільдою цілуються, ШІ Віктор не контролює його, сховався, закрив усі програми стеження, як він і обіцяв. Можливо, правда, існує візуальне стеження, тому що роботи-бджоли навколо спостерігали за ними... 

Але всі ці думки залишилося десь на периферії його свідомості. Він намагався не думати про те, що щойно відбулося, навіть не розуміючи, чого насправді хоче Гільда, цілуючи його, відчув і зрозумів, що цей предмет дуже важливий. Він потрібен Яресу, і Гільда, котра перед цим сказала, що хоче допомогти, можливо, таким чином і допомагає..  

Ярес подумав і, зробивши певні зусилля, проковтнув той предмет. Він був маленький, трохи більший пігулки від головного болю, яку хлопець прийняв вчора перед сном (ох, як же це було давно, неначе вічність тому!). 

Гільда кліпнула очима, немовбито схвалюючи те, що він зробив, бо відчула його ковток, а потім посилила поцілунок: почала цілувати палко, енергійно, наче в останній раз... Це тривало всього мить. Вона відірвалася від нього і промовила, відступивши на крок і виплутавшись із обіймів хлопця: 

- Яресе, я чекатиму на тебе. Я кохаю тебе! 

І зненацька хлопець відчув, що його тягне... у віртуальну реальність. 

- Ні-і-і! - закричав ШІ Віктор, вриваючись ураганом у голову хлопцеві. Його голос, спочатку гучний і сильний, вдаривши по відчуттях Яреса, почав стихати, слабшати. – Знищити її! Вбийте її! 

Останнє, що побачив Ярес, випадаючи з реалу, - це величезний рій агресивних бджіл, котрі налетіли на Гільду. Вони обліпили її з усіх боків, і дівчина стала схожа на живий смолоскип із комах, на рухливу бджільну постать, згусток, що складався з комах. Вона живим роєм побігла по полю, розмахуючи руками... Було ясно, що вжалена такою кількістю комах, людина не виживе, хай це навіть були й роботи.  

- Гільдо! Ні-і-і! - теж закричав Ярес, намагаючись вирватися з полону вірту, кинутися дівчині на допомогу, але було вже пізно: віртуальна реальність зловила його у свої тенета...