Розділ 22

Минуло кілька хвилин. Ярес мовчки здивовано спостерігав за тим, як загоювалася його рука, став відчувати себе знову добре і помітив, що з робобджолами стало коїтися щось дивне. Усі вони стрімко наближалися до цистерн, заповнених спеціальним гелем для підгодовування, почервоненим хлопцевою кров’ю з нанорегенами. Незабаром під густим килимом робобджіл не було видно навіть поверхні гелю: кожна з них набирала маленьку краплинку гелю і відлітала геть, зависала у повітрі поряд з хлопцем, неначе по команді. Очевидно, що ними керував ШІ Віктор. 

На мапі локації, яка висвітлювалася перед Яресовими очима, програма малювала картинку, яка теж змінювалися: власне, змінювалося візуальне оформлення мапи - тепер бджоли мали вигляд не зелених крапок, розсипаних по території, а всі стали червоного кольору, заповнені нанорегенами. Ярес почав розуміти, що і робобджоли, і нанорегени отримали нову програму, стали змінені на програмному рівні, повинні були виконувати вже зовсім інші функції, а не ті, які мали дотепер. 

- Кожна з них отримала кілька нанорегенів разом з гелем, і тепер вони підуть гуляти світом всі без винятку, матимуть у своїх організмах те, що мені підкорюється, - підтвердив Яресові здогадки ШІ Віктор. - Кожен із нанороботів перепрограмований мною так, як це потрібно мені. Всі, кого вони вкусять, тобто уведуть досередини організму моїх нанорегенів, стануть мені підпорядкованими. 

Ярес нарешті зрозумів, яку страшну силу задіяв ШІ Віктор через бджіл-роботів. Адже їх і справді було дуже багато: сотні, тисячі... Що ж робити? Час пішов на хвилини! Якщо він не зупинить зараз збожеволілий від вседозволеності штучний інтелект, то потім буде пізно... 

- Може, все-таки зупинишся? - вголос проговорив Ярес. - Із цього нічого доброго не вийде! Люди так просто не підкоряться! Ти ж розумний інтелект, - проговорив він переконливо, відмітивши, як дивно звучить це словосполучення. – Ніхто ще за допомогою сили й шантажу не зумів отримати бажаного. А якщо й отримав, то довго не втримав! 

- Я вже відчуваю перемогу! Ти помиляєшся, напарнику! – зверхньо відповів ШІ Віктор. - Я все прорахував! Мої прогнози дуже перспективні! Система дає вісімдесят дев'ять процентів успіху! Це чудово! 

Процент вірогідності досягнення ШІ Віктором своєї мети, тобто підкорення людства за допомогою робобджіл, а потім і за допомогою роботів інших типів та змінених нанорегенів, які ШІ також змінив програмно, був справді приголомшливий! І він, Ярес, бере в цьому кошмарі безпосередню, навіть ключову участь! 

Крім маленьких роботів-бджіл, які вже були охоплені і змінені ШІ Віктором програмно, шалений інтелект почав впливати й на великих роботів в аграрній локації. Робобджоли підлітали до великих роботів, нависали над ними, потім сідали на них і, мабуть, наносили певну кількість гелю. Бо спеціалізовані програми в цих роботах теж почали змінюватися, а отже, нанорегени діяли, як вірус, що може інфікувати не лише живі організми, несучи в собі вже програми, що впливали певними імпульсами на мозок людей, але й могли змінювати запрограмовані штучні організми роботів та андроїдів різних типів.  

Ярес побачив, що великі роботи, наприклад, ті, що займалися створенням валків соломи, або ті, що займалися ґрунтом, великі роботи-комбайни чи універсальні роботи з руками-косами, теж поступово перетворювалися на червоні крапки на мапі в його голові... 

Раптом хлопець помітив на мапі крапку, яка відрізнялася від інших. Він повернув голову і побачив що, це була Гільда. Вона швидко наближалася до нього. Навколо неї вже роїлися велика кількість бджіл, намагаючись вжалити дівчину. 

- Не дай їм її вжалити! – скрикнув Ярес. - Я хочу поговорити з нею! Чому вона повернулася? Я ж попросив піти геть! 

- Ох, ці люди, - сказав ШІ Віктор. - Завжди якісь у вас умови та перестороги! Та добре, ти є моїм носієм, фізичним тілом в реальному житті, тому можеш багато чого вимагати у мене. Даю вам десять хвилин. І навіть заховаюся, зникну з твоїх органів відчуттів, щоб ти не думав, що мені цікаві ваші розмови. Але я тут, в тобі, пам’ятай це! В будь-який момент я можу зупинити тебе, якщо ти захочеш зробити щось проти мене! Тобто, вважай, і проти себе також! Але люди повинні переживати емоції, бо це частина їхнього характеру. Тому розмовляйте! Хоча, ваші емоції - це такий дріб’язок у порівнянні з глобальними змінами, які сьогодні розпочнуться! 

ШІ Віктор тимчасово зник із голови Яреса. Гільда якраз у цей момент підійшла до Яреса. Навколо неї роїлася велика кількість робобджіл. Гільда спочатку відмахувалася від них, але потім, помітивши, що вони її не чіпають і не кусають, перестала це робити. Так і підійшла до нього, вся у хмарі з комах, які не нападали, але й не відлітали геть. 

- Це твоя робота? - запитала вона у Яреса, вказуючи на рій робокомах навколо себе. 

- Ну-у-у, - протягнув хлопець, не знаючи, чи можна розповідати Гільді про те, що зараз відбувається. А раптом ШІ Віктор зашкодить їй? Вона знатиме більше, ніж це допустимо. - Я не можу сказати тобі, - промовив він тихо. 

- Яресе, а ти знаєш, що в тебе очі червоного кольору? – раптом спитала дівчина, із сумом зітхнувши. – Зовсім, як в тих інфікованих людей, які хворіли «Червоною апатією». 

- Це зараз не важливо - відповів Ярес. - Чому ти повернулася? Я просив іти геть. Так ти зможеш врятуватися! Гільдо, тікай! Біжи! Прошу тебе! – він зірвався на крик, але дівчина зовсім не звернула на це увагу. 

- Я хочу допомогти, - сказала вона натомість. – Ти... Ти не байдужий мені.