Розділ 20

«Куди ми йдемо? – спитав Ярес у ШІ, котрий притих у його голові під час віртпереходу. 

«Йди прямо, потім ліворуч, - скомандував штучний інтелект. - Те, що мені потрібно, знаходиться в Інституті Вивчення Нових Ідей», - пояснив потім неохоче ШІ Віктор. Напевно теж не хотів розкривати Яресові всі свої карти одразу ж. – Ми чудово встигаємо. Ще маємо дев’ять хвилин і дванадцять секунд...». 

Для чого був названий цей час, Ярес так і не зрозумів. Але пішов швидше, навіть не бажаючи того, все-таки ШІ Віктор на нього впливав, непомітно, але впливав... 

На нічній вулиці було безлюдно. Він пройшов повз неонові вивіски якихось магазинів, майстерень, завернув у знайомий провулок, увійшов у дворик, обрамлений високими будинками, вікна яких світилися затишним приємним світлом.

Ярес подумав, що навіть тут, у вірті, люди грають у приємне їм повсякденне життя, можливо, відпочивають від певних проблем, а можливо, це просто така візуалізація певної програми, але яка ж затишна, спокійна, сімейна... Йому б теж хотілося зникнути з того місця, де він зараз перебував, і з’явитися в колі сім’ї, розмовляти про різні дурниці, дивитися вірттіві чи читати книжку... 

Хлопець  побачив той же невисокий, у три поверхи, огороджений по периметру парканом приземистий сірий будинок Інституту Вивчення Нових Ідей. На воротах так само, як і минулого разу стовбичив масивний робот «Паркур» останньої моделі.  

«Простягнеш руку, щоб він зісканував пропуск, він у твоєму ґаджеті під шкірою, я все зберіг", - прозвучало в голові. 

І Ярес згадав, що й справді, у нього ж ще активний пропуск на відвідування Інституту! Адже Ґедзь наказав зафіксувати охоронцеві Яреса як стажера. А доба коли минає? Ось звідки ті дев’ять хвилин! Доба закінчувалася ось-ось, і ШІ потрібно було чомусь в Інститут Вивчення Нових Ідей. 

Ох, минула всього доба, а життя Яреса кардинально змінилося! Можна навіть сказати, зламалося! Він стільки всього пережив, усвідомив, дізнався, отримав і втратив! Найбільше чомусь було шкода тих незнайомих і дивних почуттів, які він почав відчувати до Гільди. Адже він тільки зараз побачив її справжню, можливо, він відкрив би й інші, ще привабливіші сторони її характеру й душі, а вже мусить її втрачати, бо якийсь біснуватий штучний інтелект захотів захопити світ! 

«Це фізіологія, - прозвучало в голові. – В тебе давно не було жінки, а ти здоровий і сильний чоловік. Треба буде потім знайти тобі гарну коханку. Гільда тобі не потрібна. Вона зовсім не...». 

«Замовкни! – прошипів Ярес у відповідь на репліки ШІ Віктора. – Краще стеж, щоб нас не зупинили».

Його бісив ШІ, котрий розмірковував про фізіологію, спарювання і подібні речі... Навіть прочитавши купу літератури і проаналізувавши тисячі ситуацій, штучний інтелект неспроможний був зрозуміти, що таке кохання... 

Робот «Паркур» просканував Яресову руку і мовчки пропустив його у ворота, до Інституту. Цікаво, як тепер впорається ШІ з тим, щоб відімкнути двері до будівлі? Адже тут не було Ґедзя, сітківку ока якого сканував сканекран на вхідних дверях. Ідучи до входу в Інститут, Ярес думав про те, що якби на пропускному пункті до Інституту знаходилася людина, то вона ніколи б не пропустила такого пізнього відвідувача до закритої установи. За п'ять хвилин до закінчення строку дії пропуску! Ніколи й нізащо! Ось чим відрізнялися роботи, комп’ютерні програми, віртуальні системи від людей. Своєю передбачуваністю і чітким дотриманням правил, наприклад.  

Перед дверима Інституту Вивчення Нових Ідей ШІ Віктор вчинив по-хитрому. Ярес раптом відчув, як на його очі опускається якась плівка, аж здивувався спочатку, хотів витерти очі, дивуючись такій дивній сліпоті. 

«Не чіпай, це зісканована і скопійована до найменших подробиць сітківка одного з працівників Інституту. Її неважко було дістати, адже я переважно знаходився у вірті, через твої ґаджети можна було проходити сюди та назад, до реалу, безперешкодно. Подивися у сканекран!». 

Ярес підійшов ближче до дверей і зазирнув крізь серпанок, котрий застилав його очі, у екранчик. Пролунав тихий писк, і двері відчинилися. 

Ну, і що це за така закрита установа, в котру можуть проникнути всі, кому не ліньки? Скопіюй сітківку будь-якого працівника – і ти тут! Ярес тихо закипав, але мовчав. Плівка з очей зникла,  і він знову чітко міг розгледіти сірі цементні стіни «брутального» стилю холу. 

Він навіть не здивувався, коли ШІ Віктор привів його до лабораторії Ґедзя. Увійшов до приміщення і увімкнув світло. Все тут було так, як і тоді, коли вони приходили сюди зі схимцем. 

«Чому ми тут? – спитав він у ШІ Віктора. Хоча сам вже почав здогадуватися. Ті пафосні монологи крейзанутого інтелекту вже на дещо натякали, але Ярес ще не міг співставити лабораторію в Інституті Вивчення Нових Ідей і прагнень штучного інтелекту захопити світ і підкорити людське суспільство, змусити жити за його законами. Тепер все ставало на свої місця. Принаймні, на перший погляд. Ярес думав, що зрозумів задум ШІ. 

«Я готувався до цього дня довго, дуже довго, - прозвучало в голові Яреса. – І просто так вплинути на свідомості людей, великої, поміть, кількості людей, дуже важко. Хоч вони й знаходяться велику кількість часу у віртуальній реальності, бо це стало і роботою, і навчанням, і хобі, і розвагами для всіх, але вплинути на свідомість через вірт нереально. Я вже спробував. Це був мій перший експеримент. Він закінчився фіаско. Люди виявилися складнішими істотами, ніж я думав. Просто так змінити їхній організм, а особливо психіку, виявилося колосальним викликом! І я, на жаль, програв...».