Розділ 19

Ярес одразу ж поспішив у цех обробки, бо вирішив звільнити Гільду. Відчував, що ШІ Віктор на початковому етапі їхнього єднання ще не повністю охопив його як особистість, бо деякі моменти, які не розумів своїм все-таки в дечому обмеженим, штучно створеним розумом, були йому ще непідконтрольні. 

Дивно було усвідомлювати в собі ще один розум. Але хлопця порадувало те, що він сам зберіг свій здоровий глузд, що повністю себе усвідомлює і контролює. І тихо й таємно порадів, що погодився на всю цю авантюру. Найголовніше було врятувати Гільду, а потім шукати шляху звільнення від ШІ Віктора. 

«Ти не зможеш від мене звільнитися. Ми вже поєднані назавжди», - прошелестіло в голові черговою думкою, яка наче й була Яресовою, але від неї віяло чимось неприродним, штучним, адже це була думка ШІ. Ярес чітко розрізняв свої думки й відчуття від думок і відчуттів ШІ Віктора, і це теж було добре. Вони ще не настільки тісно переплелися, щоб не можна було звільнитися від цієї примусової кабали, певного цифрового рабства... 

«Ти ж розумієш, що кожна людина має інстинкт самозбереження, який шліфувався тисячами років, - огризнувся Ярес, ступаючи по стерні. – Це логічно, що моє єство прагне позбавитися чужого розуму, тобто тебе. У моїй голові постійно виникатимуть такі думки. Це наче рефлекс на чуже втручання». Хлопець розумів, що ШІ Віктора потрібно привчити до його неприємних думок про нього і його перебування в його свідомості. Коли він чутиме чимало таких висловів, думок, відчуватиме це на рівні відчуттів, то незабаром звикне до такого фонового спротиву Яресової свідомості. А хлопець вирішив діяти проти ШІ Віктора поки що приховано, таємно, він погодився на всі умови божевільного штучного інтелекту, аби лишень знайти, вирахувати спосіб, як з ним покінчити.   

«Саме тому я й хотів, щоб у нас все було добровільно, – погодився ШІ. - Адже коли я використовував тебе у вірті без свідомості, то, по-перше, чимало сил я спрямовував на контроль твого фізичного стану, на рухи, реакції, відчуття, рефлекси... І це не тривало довго. А от коли ми діємо в симбіозі – я відчуваю свободу, переді мною відкривається широка варіативність дій, і я не змушений відволікатися на звичайні рефлекси, звичні для тебе дії: ходьбу, зір, слух, нюх і так далі... Це мені подобається. Відчуття зовсім не такі, які я мав у записах програмних кодів...». 

Поки ШІ Віктор просторікував у Яреса в голові, хлопець увійшов до цеху й на власні очі, а не за допомогою роботів, побачив Гільду. Дівчина вже отямилася. Побачила Яреса й тихо скрикнула, зашипіла, стишуючи голос, напевно, не бажаючи, щоб андроїд, котрий її зв’язав, почув її слова.  

- Яресе, це ти? Швидше втікай! Андроїд! Охоронний андроїд з ферм! Уявляєш, це він був убивцею! Він кудись вийшов, але швидко може повернутися! Біжи, виклич поліцію! Не хвилюйся за мене! Рятуйся сам! Мабуть, він хоче вбити тебе! 

- Ні, я не хотів убити Яреса, - раптом проговорив ШІ Віктор Яресовими губами. 

Сам же хлопець, котрий хотів сказати зовсім інше, здивувався і розізлився. ШІ так нахабно захопив керування ним! Міг би й попередити! 

- Що?! Яресе?! Що ти кажеш? Це ж ти? Ох, що відбувається? Я не розумію! 

Гільда була в шоці. В її синє волосся, розтріпане й скуйовджене, позастрягали соломинки, і вся вона була така тоненька й беззахисна, що в Яреса защеміло серце. 

- Гільдо, я зараз звільню тебе і саме ти повинна втікати. Біжи якнайдалі від цього місця! Сховайся, зникни! Намагайся не користуватися жодними ґаджетами, навіть смартом. Це все, чим я можу тобі допомогти, - ШІ дозволив Яресові сказати ці слова, і хлопець полегшено зітхнув. Він, як зумів, зміг допомогти Гільді. 

Дістав із наплічника ніж і розрізав мотузки на ногах та руках дівчини. Вона важко піднялася на ноги, вхопила Яреса за рукав і заглянула в очі.  

- Яре, що відбувається? До мене сьогодні вночі увірвався андроїд-охоронець із ферм, зв’язав, заткнув рота і забрав той конверт із ножем. Я подумала, що в мене його точно не шукатимуть, сховала під матрац. Але він точно знав, де його шукати! А потім потягнув сюди! 

«Я поклав того ножа в конверті в комірку під сходами, - раптом почув у своїй голові Ярес. – Там же, де й робогіроборд. На конверті твої відбитки пальців. І на ножі також, до речі. Поки ти спав учора, я приклав його руків’я до твоєї руки. Я діяв дуже безшумно й обережно. Андроїди це вміють. І поліцейські незабаром знайшли б ці докази твоєї прямої причетності до злочину. Якщо, звичайно, ти мене не послухався б. Але тепер ми напарники! Навіть якщо вони знайдуть ті докази, я вилучу їх із їхнього поліцейського сховища. Доказів проти тебе не буде! Та поки що ти в мене на гачку, Яресе». 

І одразу ж після цих слів Ярес заговорив до Гільди знову, але це був ШІ Віктор. 

- Ми домовилися з Яресом. Я відпускаю тебе – він добровільно служить мені. Тому йди, дівчино. Поки я не передумав! Якщо ти навіть виберешся з «мурашиних» ферм раніше, аніж цей світ зміниться, то все одно ти не встигнеш! Адже я, тобто ми з Яресом, почнемо змінювати його просто зараз! Іди, поки я даю тобі дозвіл! – Ярес махнув рукою із затиснутою в ній зброєю. Потім направив пістолет на Гільду, і та позадкувала. Її карі очі поблискували переляком і співчуттям. 

- Я... Я спробую допомогти, - прошепотіла вона, відступаючи до виходу. - Тримайся, Яре! – і вибігла назовні.

Стерня на полі зашелестіла під її кроками, вона прямувала в бік озерних лабіринтів. 

Ярес і ШІ Віктор обоє бачили своїм внутрішнім зором велику мапу «мурашиних» ферм, де синя точка, що позначала Гільду, віддалялася від них. А отже, вона все-таки не позбавилася якогось ґаджета, який нині вловоювала система спостереження ШІ Віктора. А може, очі невтомних роботів-бджіл слідкували за нею, вносячи її місцеперебування на віртуальну карту. Їхні точки блищали на мапі зеленим і було їх сотні, якщо не тисячі...