Розділ 17

ШІ Віктор?! Той давно знищений і успішно забутий усіма штучних інтелект, котрий уявив себе Богом, тим, хто може керувати людським суспільством, бо краще знає, що їм потрібно? Невже це він? 

Ярес здивовано й по-новому почав розглядати андроїда, котрий мав лише оболонку АСГ-404, а насправді перед ним стояв схиблений штучний інтелект, знищений у свій час відомим програмістом, а нині одним із радників президента Гречука, Кирилом Шавревським. Спеціальний вірус знешкодив штучний розум, який вирішив, що знає краще, як потрібно жити людям. Але ж усі були впевнені, що ШІ Віктора знищено! Як він міг зберегтися? 

Ярес роздумував над цим, коли андроїд ступив крок уперед, спеціально наступивши важкою ногою на смарт хлопця. Той скреготливо й навіть жалісно, як здалося, хлопцеві, хруснув під стопою андроїда. 

- Мені важко утримувати свою свідомість у цьому андроїдному тілі. Не хочу підвантажувати собі різні дурні й недосконалі програми про аграрні та охоронні заморочки, - промовив андроїд. – Тому я сконцентрувався на нашій розмові зараз, Яресе. На найважливішій її частині. І від того, як ти відреагуєш на мої слова, на мою пропозицію, залежить твоє життя. І не тільки твоє. Але й життя тієї дурненької дівчинки, котра спробувала тягатися зі мною... 

- Ти про Гільду? Де вона? – скрикнув хлопець. 

- Дурні люди! Нераціональні! Фізіологічний потяг, спарювання, народження дітей, вирощування потомства і все по новому колу! Хіба це життя? Життя – це насолода, краса, культура, споглядання, спокій і медитація! А ще ви придумали непотрібні нікому почуття: кохання, співчуття, доброта... Немає такого! Є виживання і доцільність, раціональний підхід – ось основа життя! 

- Ти такий обізнаний у всьому, - не витримав Ярес, його роздратували слова андроїда і те, що він так і не відповів на його запитання про Гільду. – Просто лайфхаки тут мені роздаєш. Як жити, що робити, що відкинути геть, а що залишити собі. Просто ось зараз побіжу і буду споглядати й медитувати! А якщо мені хочеться зайнятися цим, як ти сказав, спарюванням, то що тоді? 

- Спарювання - це створення потомства. Ну й насолода від оргазму, звичайно. Останнього буде в моїх ідеальних людей достатньо. Але от коли люди отримають від мене безсмертя, то їм не потрібні будуть діти. Навіщо? – упевненість у своїх словах звучала в голосі андроїда ШІ Віктора. – Довге життя принесе розуміння, що емоції – це зовсім зайве. Можна, звичайно, вирощувати деяку кількість особин в інкубаторах, щоб був певний резерв, заміна для тих, хто загине через нещасний випадок чи з інших причин... Та люди просто втомляться від непотрібних хвилювань, перестануть переживати про непотрібне! Зрозуміють те, що розумію я: мета життя - в отриманні вищого рівня спокою. Кохання, дружба, радість просто нівелюються як непотрібні у вдосконалених і вічних організмах. Але, звичайно ж, і тут потрібен буде відбір. Мені не потрібні в моєму ідеальному суспільстві вже зіпсовані або зламані організми: люди з обмеженими можливостями помруть у свій строк. Житимуть лише досконалі. Як досконалою є віньєтка програмного коду або піксельний килим  візуальних зображень високої якості... 

- Ти не відповів мені! – перервав роздуми ШІ Віктора Ярес. Його дратувала вся ця демагогія божевільного інтелекту. – По-перше, де Гільда, а по-друге, чого ти хочеш від мене? 

- Гільда тут, захована у лабіринтах «мурашиних» ферм. Я знаю, що ви всі дорожите своїми рідними, близькими, друзями, тому шантаж поки що є одним із чудових способів впливу на людей, - відповів, нарешті, андроїд, на питання Яреса про дівчину. – А ти, Яресе, мій, як би тобі правильно пояснити, носій. Ти моє тіло тут, у фізичному світі. Станеш ним вже остаточно. Я вивчав тебе весь цей час. Знаю про тебе все. І навіть кілька разів використав твій аватар, коли потрібно було здійснити певні дії у віртуальній реальності. Ти – це я, Яресе. І навпаки. Ми майже об’єдналися. Лишилися останні кроки. Але я хотів з тобою домовитися. Аналіз та статистика показують, що добровільна згода краща, ніж примус... 

- Як це? – не зрозумів хлопець. – Як це я - твоє тіло? Я сам по собі. І живу тут, у реальному світі! А ти взагалі програма! Набір цифр, кодів, рядків, скриптів! Тебе немає! Можна просто вимкнути комп’ютер, стерти тебе – і ти зникнеш назавжди! 

- Ти наївний, Яресе, як ті доісторичні люди, котрі вважали, що вбити картинку на стіні – це означає вбити дух дикого звіра і ослабити його! Можливо, раніше, коли віртуальна реальність і комп’ютери, ґаджети, всі ці смарти, планшети, термінали, розумні будинки, розумні дороги й мости не захоплювали життя людей, мене ще можна було, як ти кажеш, «вимкнути». Стерти. То тепер цього неможливо буде зробити. Адже люди не мислять, не уявляють себе без вірту, без ґаджетів... Та не про це зараз мова! Я пропоную тобі співпрацю! Я займаю твоє тіло, а ти робиш те, що я накажу. Добровільно. І ми з тобою будемо володарями цього світу! 

- Як це можливо? - здивувався хлопець. – І чому саме я? – він робив вигляд, що зовні спокійний і роздумує над словами андроїда, але всередині вирували тисячі думок і він шукав способи, як викрутитися з цієї дивної ситуації і знешкодити, і справді «стерти» цей штучний інтелект, цю програму, яка, очевидно, що зламалася, збожеволіла остаточно.  

- Так сталося, що ти перший знайшов мене, - пояснив ШІ Віктор. – Я весь був знищений Морочистом, Кирилом Шавревським, який запустив у зону «Смарагд» свій руйнівний вірус, якому я не міг опиратися. Всі мої бази даних, файли, скрипти, все, що тримало мене у системах і підтримувало мою діяльність – було знищено. Але в останню мить я все-таки зумів заархівувати основу мох програмних скриптів, сирці, першопочатки прописаних програмних алгоритмів, які можна порівняти з людським ембріоном. Мій програмний ембріон набув форми червоного жука, якого, на щастя, Кирило не помітив. Чиста й порожня система «Смарагду» була настільки велика, що я зумів сховатися від погляду та сканування програмістів...