Розділ 14

- Ні, це не він. Я зробив його програмну копію ще тоді, коли ми бачилися у вірті. Просто на всяк випадок. Хлопець мене дуже зацікавив. А потім, коли він мені передзвонив із реалу, причепив на його смарт маячок. Біометричний, який визначає справжність людини, чи це вона насправді. Хлопець всю ніч спав у гуртожитку. Він невинний! Можете переглянути файли. Щоб підробити такі дані, треба бути генієм програмування. Не впевнений, що це вдалося б навіть тобі, – промовив перший чоловік, поглянувши на співрозмовника. - Я бачив його рухи, коли він втікав. Це був не він! Таке склалося тоді в мене враження, що то наче якийсь клон. Мабуть, це можливо з розвитком сучасних технологій. Ви перевірили? Андроїди ніде не зникали? Може, це запрограмований на вбивство андроїд, повна копія Яреса? Хоча, про що я кажу! У андроїдів же спрацьовують три основні закони робототехніки*! 

- Не хвилюйся так! Ми все вияснимо! Хлопцеві не завадить потрясіння. Я читав його досьє. Відмінник, талановитий студент, йому пророчать гарну кар’єру в роботоінженерії чи програмуванні закритих мінісистем з упровадженим штучним інтелектом, зразковий у всьому, аж нудить! Навіть дівчини не має. Якщо побігає, переживе трохи пригод і випробувань, то, може, стане схожим на людину, а не ідеального пай-хлопчика і маминого синочка! У «термітниках» із ним нічого не станеться. А ми якраз поки що пошукаємо справжнього вбивцю. Ми знаємо, що Ярес у «мурашнику», і нам це навіть на руку! У гуртожитку обшук зробили? – другий чоловік, якого перший назвав Кирилом, пройшовся кімнатою, зупинився перед великим екраном, де знаходилося зображення Яреса з розбитим носом і зацькованим поглядом. Він входив у «мурашині» ферми Редфілда. 

- Ти, Кириле, судиш по собі, - похмуро проговорив перший. – Не всі мають в голові «Морок» і не всі можуть витримати великі потрясіння. Хоча Ярес здався мені непоганим хлопцем. Те, що він ходить у Пляму, вже говорить саме за себе. Не такий уже він і мамин синочок. Але чому він? Чому саме його прототип використав невідомий нападник? Хто він, бісів син? Я не розумію... 

- Система «термітника» зафіксувала хлопця, коли він входив у «мурашині» ферми Редфілда. Чи сам здогадався там сховатися, чи хтось надоумив? Ти ж не впевнений на всі сто відсотків, що то був не він? Обличчя, очі, фігуру можна підробити, як і все, чорт забирай! Ох, Свята Оперо, у якому ми світі живемо! Нікому не можна довіряти! Кожен може виявитися клоном, андроїдом, ворогом... Мемфісе, у тебе з’явився ворог, що ризикнув тебе вбити! Чому? Яка причина? Кому ти так насолив, що він дійшов до вбивства?  

- Кириле, я невинний, як ягнятко! – криво посміхнувся перший чоловік, який і справді виявився Мемфісом, живим і здоровим. – Я добрий, пухнастий, справедливий, веселий! Та ти ж мене знаєш! Я ніколи ні з ким не конфліктую! Та я зі своєю колишньою дружиною не сварився, коли вона пішла до тієї гори м’язів! Лишень побажав щастя! І мене, такого доброго й милого, хтось убив! Уявляєш? Я в шоці! Добре, що то був не я! А моя копія. До речі, Клеопатра так мило робила вигляд, що плаче за мною! Випускала сльозу так природно. Особливо перед камерами журналістів та репортерів! А перша ж побігла у нотаріальну контору дізнаватися, кому я заповідав свої статки! От зміюка! Уявляю, яке розчарування її спіткало, коли дізналася, що все пішло на розвиток зони «Смарагд» і Інституту Вивчення Нових Ідей! 

- Твоя колишня те ще стерво, - гмикнув Кирило. – І як ти умудрився одружитися з нею? 

- Сам не знаю, - знизав плечима Мемфіс. – Коли я «оживу», вона буде в шоці. Ех, Кириле, це лише тобі пощастило в житті зустріти справжнє кохання! Твоя Діана за тебе у вогонь і в воду! 

- Як і я за нею! – кивнув Кирило. – Може, ти не там шукав собі жінку? Не серед моделей шукати треба, а серед простих громадянок. На Платформах купа прекрасних жінок, котрі лишень і чекають твого погляду, красунчику Мемфісе! Ну, чекатимуть потім. Коли вийдеш з підпілля. Бо зараз ти... е-е-е... наче помер... Труп твій вже забрали?  

- Еге ж, навіть я сам не відрізнив би. Тим більше, в темноті!  Бр-р-р! І уявіть, як це, зайти в кімнату і побачити свій труп на підлозі? – Мемфіса аж пересмикнуло. 

- Ага, мабуть, не дуже приємні емоції! Але, зауваж, ніхто з людей ніколи не бачив свій труп! А тобі пощастило! Треба бачити у всьому позитив, навіть у такій кошмарній ситуації. Логічно? Логічно! – третій чоловік запитально поглянув на Мемфіса. – Що це за потороча була? Манекен? Робот? Він же копія тебе! 

- Рейдже, - відповів йому Мемфіс, - я замовив цього манекена-андроїда вже давно. Мені потрібні були живі моделі для проектування одягу. Але їм треба платити. Та й не завжди вони є поблизу,  коли мене відвідає Муза! Тому я, недовго думаючи, замовив андроїда – повну копію себе. Попросив зробити максимально правдоподібним! Виробники навіть кровоносну систему вбудували з рідиною червоного кольору, уявляєте?! І підігрів тіла до тридцяти шести і шести градусів! Все, як у мене! Він і говорив навіть трохи, бідний Базіль! Сподіваюся, його поремонтують! Там кілька ножових поранень! 

- Базіль? – перепитав Рейдж, який сидів на дивані й теж вивчав обличчя Яреса на екрані. 

- Ну, так, я дав йому ім’я. Треба було ж якось його називати? – Мемфіс зіскочив зі столу, на якому сидів, підійшов до Кирила й промовив. - Ти неправий, Кириле, кажеш, нікому не можна довіряти. Довіряти можна ще самому собі... 

- Не впевнений, - схилив голову Кирило. - Я після зони «Смарагд» інколи сумніваюся, чи в тому світі я живу. Але коли дивлюся на Діану та сина, то розумію, що цей світ, навіть якщо він створений кимось, мені подобається більше всього! В ньому й житиму! Адже тут я маю сенс життя. Знаю, що зроблю все заради своїх рідних. До речі, як там мати Яреса? Їй повідомили щось?