Розділ 8

Гедзь аж трясся від збудження й передчуття. 

- Скажи-но мені, Яресе, ти чув про подовження життя, про омолодження? Точніше, я не так спитав. Про регенератор? 

- Це ви про той, про який зараз трублять на кожному кроці на обох Платформах? – спитав хлопець. – Та хто ж про нього не чув! У всі новинах недавно тільки про це й говорили! Невже все це правда? Адже багато скептиків та серйозних науковців виступили з заявами, що в основі цього проєкту лежать брехня і псевдонауковий підхід! Я й не дуже тим цікавився... Хіба людина зможе жити вічно?

- Ну, про «вічно» ти загнув! – розсміявся Ґедзь. – Але продовжити життя регенератор справді теоретично може. Практично ж ми провели досить серйозні дослідження в цьому напрямку. І останнім часом було створено експериментальні, поки що тестовані лише на кількох сотнях добровольців, пристрої...

Ґедзь, розповідаючи, завернув на вулиці ліворуч від основної автомагістралі, пройшов трохи вглиб, у внутрішній дворик між високими будинками. Це виявився не дворик – а просто гігантський двір, широкий майданчик, по центру якого розмістився невисокий, у три поверхи, огороджений по периметру високим парканом приземистий будинок. Сірий, весь складений неначе із цементних нависаючих важких блоків. Вікна в будівлі були заґратовані, а входом служили не звичайні двері, а залізі, добротні, з кодовим замком і сканекраном. Та й біля секційного паркану зі зварної металевої сітки, по якій явно було пущено електричний струм, на воротах стояв масивний робот, у якому Ярес упізнав універсального робота типу «Паркур» останньої моделі. Ого, який у них тут захист! Пройти повз такого охоронця практично неможливо! 

- То це ви займаєтеся всім цим? Регенератором? - спитав вражено Ярес.

- Так, намагаємося працювати в цьому напрямі. Та зараз я тобі все покажу! – підтвердив Ґедзь, прямуючи до воріт, де робот одразу ж активувався, засвітив очима, зарухався. - Привіт, Джуніоре! Як справи? – спитав у нього схимець. 

- Все добре, дуже дякую! А у вас як справи? – приємним чоловічим голосом відповів робот, задіявши стандартні відповіді з переліку запрограмованих. 

І хоч звучали привітання й доречні у цій ситуації слова, робот активував електрошокери у своїх пальцях і прийняв більш упевнену й зручнішу позу: на всяк випадок, а раптом доведеться захищати ввірений для його охорони об’єкт. 

- Ми хотіли б увійти на територію Інституту, - промовив Ґедзь. – Ось моя перепустка. 

Він простягнув роботові руку зі смартом, і той швидко зчитав якісь дані.  

- Ласкаво прошу до Інституту Вивчення Нових Ідей, - проговорив робот ввічливим і життєрадісним голосом.  

- Проходь, Яресе! – махнув рукою Ґедзь, пропускаючи хлопця вперед. – Запиши дані цього хлопця, зафіксуй його як... е-е-е... стажера на один день.., - придумав на ходу Ґедзь. – Нам, взагалі-то, не можна сюди приводити знайомий, друзів, коротше кажучи, сторонніх, - пояснив Яресові схимець, коли вони відійшли від робота і почали наближатися до дверей Інституту. – Але всі водять! – махнув рукою Ґедзь. – Всім цікаво. Ясно, що всіх пересторог ми дотримуємося – обов’язкове сканування, ідентифікація особи, нерозголошення таємниці і все таке... 

Ґедзь пройшов до сталевих дверей Інституту і зазирнув у екранчик скану. Зчитана сітківка схимця зарахувалася системою, і замок у дверях клацнув, відкриваючись. 

Вони увійшли досередини. 

В Інституті було незатишно. Ярес побачив сірі нефарбовані стіни просторого холу, кілька несподіваних товстих і грубих колон, що підтримували стелю, одразу ж перед собою широкі сходи, що вели на другий поверх.  

- Що, не вражає? – посміхнувся Ґедзь. – Типова будівля у стилі бруталізму*. Це зараз, до речі, модно. Адже на Другій Платформі починають активно розбудовувати відповідну інфраструктуру, і там необхідно будувати справді багато чого. А бруталістичні будівлі достатньо дешеві. Так що з десяток років точно будемо мати таку, як то кажуть, «чесну» забудову. Він модний, до речі, не тільки в реалі, на Платформах. Холодність і жорсткість бруталістичного дизайну можна помітити й у віртуальній реальності... Та я захопився, знаєш, я цей стиль не дуже люблю, надаю перевагу дещо іншим естетичним вподобанням, - обірвав себе Ґедзь. – Захочеш, подивишся про все це додатково. А ми вже прийшли. 

На другому поверсі, куди вони піднялися, Ґедзь завів Яреса у велику кімнату, захаращену незрозумілими приладами, агрегатами, комп’ютерами й екранами на стінах. Посеред кімнати стояв великий стіл, на якому лежав андроїд. До нього зі спеціальних прилаштувань та комп’ютерів тягнулися різні трубки, дроти, товсті шланги... Поряд, на екрані комп’ютера, активно миготіли діаграми, графіки та ще якась інформація. 

- Поки що проводимо тести на андроїдах. Біоматеріал, який має цей андроїд, вирощений у наших лабораторіях, повністю відтворює людські властивості. Зараз якраз запустили роботу регенератора на три дні. Завтра увечері цикл завершиться. Побачимо, як працює останній варіант наших регенів. 

- Регенів? – перепитав Ярес, із цікавістю підходячи ближче і розглядаючи типового андроїда. Він навіть не мав індивідуальних рис, напевно, зроблений спеціально для наукових досліджень. 

- Ми так називаємо мініроботів, навіть нанороботів, що працюють на клітинному та молекулярному рівнях, - пояснив Ґедзь, вивчаючи інформацію на широкому екрані комп’ютера. – Вони відновлюють молекулярну структуру та склад тіла до стану, у якому воно перебувало у хронологічно молодшому віці. Хіба не диво?