Розділ 7

- Мене звати Ґедзь, - промовив чоловік, всідаючись на диванчик біля столика у кутку бару. 

- Ярес, - представився хлопець. 

Він окинув поглядом приміщення бару. Ті двоє відвідувачі, яких бачив перед цим, вже пішли. Бармен кивнув на помах руки його нового знайомого, коли вони йшли до столика. Мабуть, знав, чого хоче відвідувач. 

Почувши ім’я схимця, Ярес не одразу, але зрозумів, що чув про нього від Рейджа. Зрадів і швидко заговорив: 

- О, то ви Ґедзь! Сам схимець Ґедзь! Я так багато про вас чув! – хлопця накрило хвилею емоцій. Така несподівана і приємна зустріч навіть притупила кошмарні згадки про Чорного. – Вам Цинк передавав вітання! Знаєте такого? 

Ґедзь розплився в радісній, повній залізних зубів посмішці: 

- Ха! Та хто ж не знає Цинка! Він тут у нас місцева легенда. Ти з ним знайомий? 

- У реальному житті, - підтвердив Ярес. – Він керівник нашої практики на Другій Платформі. Комендант Редфілду. Ми вчора приїхали на «мурашині» ферми на практику. І я випросив у нього дозвіл на відвідання десятого району. Сюди ж до вас так просто не потрапиш... 

- Так, після того, як туристи почали звідси тягнути все, що під руку потрапить, ми закрили вхід в нашу локацію, - кивнув Ґедзь. – І що цікаво. Адже всі ці так звані сувеніри, наші гайки, цвяхи і викинуті на смітник плати в реальне життя не забереш. Тут, в зоні «Смарагд», і почали їх продавати на чорному ринку. Я був у шоці! 

- Гм. Люди дуже підприємливі і жадібні до грошей, - видав Ярес банальну фразу. 

І трохи порожевів, бо покривив душею. Адже сам на чорному ринку перепродавав різні речі. Правда, лише ті, які знаходив у Плямі. І не тому, що жадібний до грошей, а мав просто такий підробіток. Але факт лишався фактом. 

- Як там Рейж? – знову спитав Ґедзь. – Давненько його не бачив. Все так же перепитує, чи все логічно? 

- Так, - посміхнувся Ярес. – І про зайців згадує. 

- О, то ти ще про крокодилів не чув! – розреготався схимець. – Не буду розповідати, щоб не зіпсувати тобі враження. 

Бармен приніс їм два бокали ядучо-синьої рідини і знову повернувся за стійку. Сидів там і колупався в якомусь приладі. А Ґедзь, відпивши трохи тієї синьки, спитав у Яреса: 

- Може, випустиш із рук вже свою залізяку? Тут ти в безпеці. 

Ярес здивовано виявив, що й досі стискає уламок арматури в руках. Поклав її поряд із собою на диванчику і теж ризикнув відпити синього напою. Смак був із кислинкою, схожий на апельсиновий сік. 

- Ну, розповідай, що в тебе сталося, - глянув прямо в очі хлопцеві Ґедзь. – Знаєш, що я помітив? Інколи рідним важко щось розповідати, а чужим легко. Як у поїзді. Незнайомим попутникам всю душу виливаєш. А знаєш чому? Тому що тим справді цікаво. Цікаво дізнатися, як живуть інші люди. А тобі розповідається легко, бо ніколи більше не зустрінеш цю людину. Ти виговоришся, оціниш наче своє життя, глянеш на нього збоку. Щось навіть вирішиш для себе... Так що слухаю тебе... 

Хлопець вагався недовго. Він розповів Ґедзеві про сьогоднішню свою пригоду. Не заглиблювався далі нинішнього дня, бо не хотів, щоб схимець дізнався про його походеньки в Пляму та на чорний ринок. 

Ґедзь спохмурнів. Став серйозним. 

- Кажеш, чорна тінь? Але коли вдарив, то був повністю матеріальним? Не міг же тобі по носі привид так з’їздити! В агрозонах, кажуть, теж бачили привидів. Це мені не подобається. Якийсь хакер зламав програму? Не всю, звичайно. Може мати доступ до окремих локацій і хуліганити. 

- Якби ж то хуліганити, - зітхнув Ярес. - Це вже не вперше... Я... Я можу ще дещо розповісти, але пообіцяйте, що не повідомите в кіберполіцію. 

- О, то ти порушник? Сам хуліганиш? А не дуже схожий! – зареготав знову Ґедзь. Цей чоловік не міг довго хмуритися. – Сподіваюся, нічого серйозного ти не накоїв? 

- Ну-у-у, - протягнув Ярес, відводячи погляд. – Пообіцяйте. 

- Окей, обіцяю, - погодився Ґедзь. – Але якщо це щось серйозне, то до кібербратчиків не звертатимуся, але сам розберуся у твоїх порушеннях. Так піде? 

Ярес трохи подумав, а потім кивнув. Головне, щоб його не чіпала кіберполіція. Мама цього не переживе. Вона й так, як квочка, біля нього раніше бігала. Він, коли виїжджав в окрему квартиру, пообіцяв, що все з ним буде добре. Та й наче все на даний момент не так і погано. Те, що він ходить у Пляму... Та майже всі у свій час там тусувалися! Але от... 

- Так, піде, - кивнув Ярес. – Справ в тому, що я... ходжу інколи в Пляму... 

- Та ти що?! – раптом зрадів Ґедзь. – І як, подобається тобі туди навідуватися? 

- Ну, туди ж заборонено ходити. Та всі ходять... 

- Чудово! - ще ширше посміхнувся Ґедзь. Потім отямився, і серйозно, але зі смішинками в очах сказав. – Звичайно, туди ходити не можна! Заборонена зона! – та потім не витримав і знову розсміявся. – Розумієш, я сам ту Пляму колись створив. Це моє дітище. Коли всі райони віртреальності «Смарагд» відновлювали, то залишили всі райони, котрі були ще у старій версії. Але додали кілька нових. «Бермудський трикутник». Це для тих, хто любить жахастики. «Купідонові крила» і «Паралелі». Ще кілька невеликих локацій. Але Пляму я особисто придумав! Це для тих, хто хоче полоскотати нерви й трохи заробити. Чорний ринок у нас у зоні теж напівлегальний. Туди всі знахідки з Плями й сплавляють. Розумієш, людям такі території потрібні. Як у реалі – завжди є неблагополучні райони, у кожному місті. І це нормально. Всі люди все одно не будуть законослухняними, як не старайся їх виховувати. Тому в зоні ми таке теж планували. Якби не створив я, то люди самі б придумали щось подібне. А так у нас все під контролем. Кажеш, теж там, у Плямі, бродив? – Ґедзь радів, як дитя.