Розділ 6

Треба було щось вирішити. Наприклад, схопити один із уламків арматури, яких валялося під ногами безліч, накинутися на цю поторочу, вдарити по голові, по плечах, випустити, нарешті із себе те нещадне напруження, яке забивало подих і не давало нормально дихати, думати, зосередитися!

Ярес зачаївся за складеними в гірку ящиками і уявляв, як він вистрибує зі свого сховку й лупить чорну тінь по голові. Тінь стояла на межі світла й темряви, вдивляючись у темінь підворітні і, напевно, вирішуючи, чи варто шукати хлопця тут, чи йти далі, до найближчого повороту. 

Втікаючи від переслідувача, Ярес завернув за ріг будинку і шмигнув не в першу, а в другу підворітню, адже їх, на щастя, виявилося поряд кілька. Тепер тамував подих, налаштовуючись на бойовий лад. Те, що бійка неминуча, відчував якимось шостим чуттям. Доведеться захищатися, адже втекти нереально. А вийти з вірту він чомусь не міг.

Святі пікселі, і це він був не в Плямі! А в десятому районі, де мешкають схимці! Чорний переслідувач, який ще тоді запам’ятався, знайшов його і тут! Руки зрадницьки запотіли, і Ярес витер їх об тканину джинсів... 

А поряд, буквально за кілька десятків метрів від цієї підворітні, прямо через дорогу неоново сяяла вивіска відомого на всю зону «Смарагд» бару «Спектр», в якому тусувалися переважно схимці і який Ярес сьогодні отримав дозвіл відвідати. 

У десятий район мало кого пускали. Геймери і цифрові туристи могли відвідати й ті закинуті імпульсні вежі, які залишилися від останнього протистояння горезвісного ШІ Віктора та легендарного й відомого на обох Платформах Кирила Шавревського, і Кришталевий Сад (під наглядом досвідчених екскурсоводів або геймгідів), і агрозони у дев’ятому районі, і ще кілька ключових місць, які змінили систему і у вірті, і в реалі, але не допускалися сюди, в район владарювання науки. 

Та сьогодні Яресові просто несказанно пощастило! У Редфілді, виявляється, жив справжній схимець! Який знав легендарного Ґедзя особисто! 

Комендант Рейдж, який їх зустрів, виявився смішним опецькуватим коротуном у солом’яному брилі та спецодязі, який аж репався на його кругленьких боках. Він наче м’ячик скотився зі сходів будиночка, куди під’їхав їхній мікроавтобус, і заторохтів ще навіть не дочекавшись, коли вони всі вийдуть із салону машини: 

- Хай! Хай! Студенти? Зі столиці? Я Рейдж Сванікальський, комендант Редфілду, керівник «мурашиного» проєкту і на цілий місяць науковий керівник вашої практики! Як доїхали? Бачу, що нормально. На пропускному пункті вас не затримали, значить ви здорові. Логічно? – спитав він сам у себе, не перериваючи ні на мить свого монологу, і сам собі відповідаючи на свої питання. – Логічно! Тут будете жити! Будинок на чотири окремі самодостатні кімнати з усіма зручностями! Четвертий ваш сусід приїде завтра. Студент із Кастанти. Чули про таке місто? І я недавно ще не чув! Вундеркінд! Якщо потрапив до мене під керівництво, то талановитий, аж гай шумить! Бо я сам талант – куди там зайцям! Логічно? Логічно! 

При чому тут зайці, було незрозуміло. Яреса почало пробивати на сміх. Рейдж виявився справді оригінальним і смішним, як попереджав їх водій. Клей стояв віддалік і посміхався, слухаючи монолог чоловіка. Той же продовжував далі: 

- І ви теж таланти! Адже я найкрутіший у нашій сфері! Ви ж чули про мене на своїх заняттях від викладачів? Доктор Рейдж Сванікальський, винахідник і дослідник елементарних рухів під час групування в кіберпросторі органічно імітованих систем! Це я! Звучить майже, як закон Ньютона!  

Ярес хотів щось відповісти, але це було нереально, вставити хоча б слово у тираду коменданта Редфілда.  

- Зараз вже вечір, влаштовуйтеся, відпочивайте! Збір біля водонапірної башти завтра о восьмій ранку! – Рейдж махнув рукою праворуч і всі студенти, наче загіпнотизовані поглянули в той бік. Башта була дуже висока, і видно її було звідусіль. - Не проспіть! Тоді й познайомимося ближче! Та ви у мене є в документах! – чоловік потряс планшетом перед носом отетерілих студентів. – Заочно вже про вас все знаю! Дивіться мені тут! 

Рейдж строго помахав на них коротеньким пухкеньким пальчиком, намагаючись зробити серйозний вигляд, та йому це не дуже вдавалося, бо круглі щоки, ніс картоплиною та пшеничне волосся, що вибилося з-під капелюха, робило його трохи схожим на смішне опудало, а не на строгого науковця чи коменданта. Хоча Ярес мав підозру, що добродушна зовнішність цього чоловіка є оманливою, насправді отримати такі посади й науковий ступінь, які мав Рейдж, міг не кожен. 

- Ніяких перелюбів не потреплю! Жодних гулянь після опівночі! Поцілунків під зорями і все таке! Цілуватися й милуватися будете в себе вдома! У нас тут робоча обстановка! Логічно? Логічно! – але очі коменданта Рейджа блищали чомусь весело й азартно, наче він говорив і наказував одне, а думав зовсім інше. Наче розумів, що заборонити «цілуватися й милуватися» молодим людям він то може, але реально це завдання нездійсненне. 

- Фух! – наостанок видихнув Рейдж. – Наче все вам сказав. Ось ключі, він тицьнув кожному картку-ключ від кімнат. – Ідіть, влаштовуйтеся. Мені ще в зону «Смарагд» треба на кілька годин, а я тут з вами... Але мусив зустріти, бо я дуже відповідальний. Логічно? Логічно. 

Чоловік вже ступив кілька кроків, щоб піти геть, як Яреса прорвало. Можливо, під впливом такого багатослів’я, яке він почув нині від коменданта, він і сам цим заразився, бо також заторохтів, доганяючи Рейджа.  

- Пане Рейдже... 

- Просто Рейдж. Ненавиджу формальності й етикет! – обірвав його комендант.