Розділ 5

- Все чисто, - промовив охоронець, просканувавши мозок Яреса і переходячи до Гільди, яка була останньою. – Ваші документи в порядку. Можете їхати, - кивнув він водію Клею, і той почав заводити мотор мікроавтобуса. 

Гільда теж була здорова. Сканер не виявив у жодного з них ознак активності у мозку, яка впливала на почервоніння райдужок під час хвороби «Червона апатія». 

Незабаром машина набрала швидкості й пропускний пункт залишився далеко позаду. А мова в салоні мікроавтобуса пішла про дивну епідемію, яка охопила ще недавно Другу Платформу. Зараз недуг наче було зупинено, винайдено вакцину проти нього, але все одно заходів безпеки ще досі дотримувалися. Було важливо вчасно зупинити перебіг хвороби ще на ранній стадії. 

Про епідемію на Другій Платформі ходило багато чуток. Спочатку, коли з’явилися перші хворі, ніхто не зорієнтувався, що вони мають якусь недугу. Людина жила своїм звичним життям, правда ставала трохи похмуріша й мовчазніша, ніж завжди. Це була перша стадія хвороби, яку пізніше назвали «Червона апатія». На другому етапі розвитку недугу починали червоніти райдужні оболонки очей. Офтальмологи не бачили жодних відхилень зору чи ще якихось порушень. Можливо, то була якась дивна алергія, але алергологи стверджували, що такі зміни мають не фізичне, а швидше, психічне походження. У цей же період в людини починала проявлятися сліпота й глухота і втрачалися смак та нюх. І на останньому етапі розвитку хвороби пацієнт впадав у дивний стан – сидів, заціпенівши, втупившись в одну точку червоними очима, не рухався. Наче випадав з реального життя і знаходився в іншому місці. Це не була хвороба, яка передавалася від людини до людини, тому вірусною її у повному сенсі цього слова називати було неправильно.   Всі показники організму хворих були в нормі. Хвороба була швидше психічна, але впливала і на фізичний стан людини.  

Вже пізніше, після одного щасливого випадку, лікарі почали співвідносити прояви хвороби та вхід у віртуальну реальність. Одна з медсестер, доглядаючи хворого чоловіка, жартуючи та розмовляючи з ним, намагаючись витягнути з апатичного стану, надягнула йому на очі окуляри віртреальності, де вхід у вірт якраз був увімкнений. І сталася дивна річ. Чоловік заговорив, хоча мовчав досі вже кілька місяців. Перебуваючи у вірті, він міг спілкуватися, почувався добре. А повернувшись у реальність знову впав у апатичний стан.  

Цей випадок став проривом у дослідженні цієї дивної хвороби. Комп’ютерники, психологи та лікарі різних напрямів детально вивчили вплив вірту на хворих і винайшли вакцину, яка впливала на всі типи рецепторів, подразнювала і стимулювала ті центри мозку, які відповідали за втрачені відчуття. Адже саме такі програмні сенсори були закладені і у вірткріслах, віртокулярах та інших засобах, які допомагали у віртуальній реальності відчувати себе, як у реалі. 

Вакцина чудово діяла. І ті, хто були хворими, незабаром одужували. Але Другу Платформу, де відбувалися такі дивні події з тим «вірусом», все одно негласно тримали під контролем. І виїзд звідти мешканцям поки що був умовно заборонений. Проте іззовні людей пропускали, на Першій Платформі ознак «Червоної апатії» наче не спостерігалося. І це було дивним, адже система віртуальної реальності існувала одна для двох платформ. Складалося враження, що дія «вірусу» відбувалася вибірково: саме на мешканців Другої Платформи. Як так могло бути, залишалося загадкою. 

- У мене знайомий із Другої хворів, - розповідав Клей. – Був до хвороби душа компанії, а зараз наче й вилікували його, і очі знову такі самі, блакитні, і поведінка така ж, але... Дивний він якийсь став. Не знаю навіть, як і пояснити. Наче замінили людину. Був одним, а став тим самим, але іншим. Я часто до нього заїжджав у гості, коли бував на Другій, а тепер наче й треба заїхати, давно в нього не був, але не тягне... Немає нам про що спілкуватися. А раніше було, - подій замовк, задумавшись. 

- Ви часто їздите на Другу Платформу? – спитала Кара, щоб підтримати розмову. 

- Та майже кожного тижня. Завжди є якісь доручення. І туди, і звідти когось чи щось перевезти, - кивнув водій. 

- А на «мурашиних» фермах у Редфілді бували? – спитала знову дівчина. 

- Чому ж ні? Кілька разів. Там начальник у них смішний, Рейдж*. Ім’я таке люте, а сам... Та побачите самі. Хоча добрий дядько. Поведений на своїх мініроботах, - Клей посміхнувся. – Там на кілометри немає нікого, лише колонії «мурашників»... Глушина. Так що практика у вас буде не дуже весела... Безлюдна, можна сказати... 

- А термінали виходу в вірт там є? – спитав Ярес. 

- Ну ти спитав! Звичайно! – сказав водій. – У них навіть маленький кіберпункт є. Це все Рейдж розстарався. Він працює зі схимцями у «Смарагді». Так там такі гроші крутяться, що ого-го!  

Ярес зрадів звістці про кіберпункт. Адже через день мав зустрітися з Оптасом у вірті. Сьогоднішній вхід у вірт на терміналі біля пропускного пункту був спонтанним, незапланованим. І те, що він зовсім не пам’ятає, що робив у вірті, трохи лякало хлопця. 

Водій перевів мову на схимців. Ярес  знав про те, що схимці роблять чимало цікавих винаходів безпосередньо у вірті. І заробляють гарні гроші, продаючи свої віртуальні речі. Але ніколи не стикався з жодним з них. До десятого району «Смарагду» простим користувачам вхід було заборонено. Хто мав великі гроші, міг заплатити й отримати екскурсію по цій території. Але це, звичайно, було вже не те. Ярес мріяв побувати там, занурившись у саме середовище невгамовних і шалених схимців, відчути дух азарту й шалених винаходів. Бо сам був таким, його мініроботи завжди були трохи крейзануті й оригінальні.