Розділ 4

На пропускному пункті до Другої Платформи була черга. Велика черга.

- Стояти будемо мінімум три години, - промовив водій мікроавтобуса, котрого звали Клей. Його деканат спеціально винайняв для перевезення студентів до місця практики. – Я поговорив з хлопцями, - кивнув він на групу водіїв, які на капоті однієї з машин розвернули великий планшет і азартно грали в якусь гру. Чекали своєї черги, яка не зрушила ні на метр з того часу, як вони під’їхали до перешийку. – Це надовго. Зафіксували неначе прояви хвороби в одного з пасажирів екскурсійного автобуса. Тепер перевірятимуть всіх! 

- Так карантину ж наче немає, - здивувався Ярес. – І вакцина діє чудово.  В новинах казали, що все окей.

- Нічого не знаю, - знизав плечима Клей. – Новини кажуть одне - життя каже інше. Все одно не попремо без черги. Так що можете прогулятися. Тут поряд мережа кав’ярень, купа терміналів у кіберпункті* й навіть є аквапарк, - він кивнув праворуч на яскраві будівлі біля дороги. – Все для комфорту в прикордонній зоні.

- Зараз же немає кордонів, - заперечила Кара. 

- А колись були, - туманно й незрозуміло парирував Клей. – Коли щось зміниться, я всім кину повідомлення на смарти. А якщо хочете, сидіть в машині,  - сказав Клей і пішов до своїх нових знайомих. Мабуть, теж грати у гру, щоб убити час. 

- Ну що, дівчата, гайнемо до кав’ярні? – спитав Ярес у однокурсниць, які стояли поруч. – Я пригощаю кавою і пончиком. Недавно провернув одну справу, маю гроші. 

Ярес і справді ще вчора увечері зв’язався з Оптасом, і той одразу ж продав на чорному ринку у зоні «Смарагд» дві малахітові гранули з тих чотирьох, які хлопець добув у Плямі. Вийшла кругленька сума. З неї Ярес, нарешті, заплатив за оренду квартири. Адже заборгував за два місяці. І навіть трохи лишилося на якісь витребеньки. Ярес одразу ж повідомив мамі про те, що все окей, він отримав гроші за ремонт одного робота, який підкинув йому Фелікс, і вже не має боргів. Хлопець трохи обманював матір, адже він, коли виїжджав жити окремо від матері, запевняв її, що впорається з усіма проблемами самостійно: і за квартиру платитиме, і їжу сам буде купувати й готувати... Корчив із себе самостійного мужчину. А коли прийшлося до діла, то виявилося, що звичайне буденне життя з необхідними господарськими справами – та ще морока! І грошей постійно не вистачало! Саме тому він і почав ходити у Пляму. Адже в тій локації можна було швидко заробити. Головне, не напоротися на кібербратчиків та не вляпатися в неприємності й пастки, котрих було там немало.  

Через рік хлопець трохи адаптувався до самостійного життя. Але студентові завжди не вистачало грошей. Добре, що хоч за навчання було заплачено повністю: його як талановитого студента спонсорував Фонд «Поряд». 

Проте мама постійно дзвонила й питала, чи не потрібна йому допомога. Хвилювалася. 

Отож, сьогодні він мав гроші, щоб пригостити дівчат у кав’ярні, і дуже цим гордився. 

- Я не їм пончиків, - посміхнулася Кара, - на дієті! Але якийсь сік і салат з’їла б із задоволенням! А ти, Гільдо, що їстимеш? 

- Воду, - буркнула Гільда, поглянувши на будинки, де активно займали місця в кав’ярнях пасажири й водії вимушеної черги. – Мені треба в кіберпункт, маю відправити листи. 

- О, і мені треба! – згадав Ярес, що мав зв’язатися з Оптасом сьогодні опівдні. – Давайте пообідаємо тоді і сходимо в кіберпункт. Гільдо, ходімо разом з нами! – Ярес добродушно глянув на дівчину і та раптом кивнула, погодилась. 

Вони посиділи в кав’ярні, трохи перекусили. Ярес весело спілкувався з Карою, а Гільда постійно мовчала, інколи відповідаючи на прямі питання «так» чи «ні». Але вони не зважали на неї, бо вже звикли, дівчина завжди була такою відлюдькуватою. 

Черга з машин рухалася повільно. Їхній мікроавтобус, може, й проїхав метрів із десять вперед, але до пропускного пункту було ще далеко. Тому однокурсники зайшли до кіберпункту. 

Всі вірткрісла вже зайняли, але вільними було кілька терміналів, де відбувалося часткове занурення у вірт. Дівчат Ярес галантно пропустив уперед і вони, всівшись за свої термінали, почали завзято щось робити у вірті, поки Ярес вносив необхідну плату за сеанс. Він одягнув віртокуляри та спеціальні рукавички. Теж зайняв своє місце й увійшов до вірту... 

- Яресе, Яре! Отямся! – знайомий голос привів його до тями.

Ярес розплющив очі й побачив над собою схилені обличчя Кари та Гільди, а також кількох незнайомих людей. Він лежав на диванчику в кіберпункті. Хтось подав йому склянку води, і хлопець автоматично відпив ковток. 

- Що сталися? – спитав він.

- Вже підходить наша черга на пропускному пункті, - пояснила схвильована Кара. – Ми з Гільдою чекали, поки ти закінчиш свої справи. Думали, ти швидко, а ти все не виходиш і не виходиш з вірту! Вже година минула! Довелося чекати закінчення сеансу. Добре, що ти заплатив лише за годину! Адже насильно з вірту витягати не можна. Принаймні, не рекомендують... А потім ти впав на підлогу! Втратив свідомість!

- Година? – Ярес скривився. Голова боліла немилосердно. Він ще трохи відпив води і став на ноги. – Ходімте. Треба їхати.  

Ноги були, як ватні, а в горлі все одно пересихало, не допомагала навіть вода. 

Вони вийшли з кіберпункту і незабаром всідалися до свого мікроавтобуса: якраз прийшла їхня черга перетинати умовний кордон між Платформами.