Розділ 3

Перша та Друга Платформи були поєднані між собою невеликим перешийком, який, в принципі, умовно вважався вільним для переходу, але все одно мав пропускний пункт. Це раніше, коли Платформами керував президент Віктор та його програмно змінений ШІ, тоді там стояли озброєні блок-пости, що відділяли Платформи одна від одної. Вся територія країни була схожа на дуже пузату вісімку: два півострови, поєднані вузьким перешийком. Із приходом до влади демократичної команди президента Гречука багато чого змінилося. В Другу Платформу було вкладено чимало грошей та сил, і тепер мешканці, які не лишили її і не переїхали на Першу Платформу, мали там гарну роботу й пристойне житло.

Звичайно, всі ці зміни відбувалися поступово. Минуло пів року з часу зміни влади в країні, але вже багато чого було зроблено. Зокрема, на Другій Платформі почали формувати спеціальні промислові та сільськогосподарські  локації, котрі частково були автоматизовані, а частково керувалися спеціальними працівниками. Тут же створювалися і спеціальні лабораторії та наукові бюро, які вивчали й перевіряли на практиці наукові розробки нового покоління, які ґрунтувалися на поєднанні реальних і віртуальних технологій. 

Саме у цій сфері мріяв працювати Ярес, котрого з дитинства цікавили різні незвичайні речі, пов’язані з роботами. Особливо він любив длубатися з різними міні-роботами, ремонтуючи поламані, вдосконалюючи і їхні програмні налаштування, й зовнішній  інтерфейс. Наприклад, придумав собі робота-будильника, котрий був маленьким і компактним, міг літати і зранку за вказаним часом будив хлопця, бо дзижчав, як муха. Ярес налаштував робота миттєво реагувати на рухи, коли він відмахувався від набридливого «мухобудильника», намагаючись викроїти ще хоч хвилинку сну. Створення таких мініроботів й пізніше навіть нанороботів переросло у хлопця з хобі у щось більше: він зацікавився масовим використанням таких роботів у різних сферах господарства, а пізніше вступив до Академії Технологій Майбутнього, де зараз вчився на факультеті мініробототехніки. 

До речі, у цій сфері дуже часто використовували природні зразки, відомі системи, створені природою, які функціонували бездоганно і в запрограмованому вигляді за певними алгоритмами і які не потрібно було й придумувати, вони існували навколо у світі, їх просто слід було використати та трохи підправити задля використання людиною. Так було створено «мурашники», які Ярес обожнював! 

Він вчився на останньому курсі бакалаврату і робив великий проєкт, пов’язаний з роботами-мурахами, який хотів взяти за основу у своїй дипломній роботі. Але для цього слід було провести чимало експериментів, так би мовити, «у полях», тобто спостерігати й спрямовувати роботів з конкретними завданнями. Саме тому він так хотів потрапити на практику саме на поля з мурашниками. І йому пощастило! 

Зараз, стоячи біля їхнього мікроавтобуса, жартуючи з Карою і смикаючи словами завжди мовчазну Гільду, він був абсолютно щасливий! Мав великі плани на цю практику. 

Фелікс теж прийшов їх провести. Точніше, Кару. Ну, і Яреса заодно. Вони з ним попрощалися до осені – бо останній місяць літа Ярес проведе на Другій Платформі, а Фелікс складатиме іспити до приватної Міжнародної Креативної Академії Мемфіса, відомого в країні дизайнера. Потрапити туди було дуже важко. Майже нереально, бо вчили там особливим технологіям створення віртдизайну та інтерфейсу роботів. Фелікс завжди цим захоплювався. Тому кожного року намагався туди вступити – і кожного року провалював іспити. 

- Бажаю удачі на іспитах! – щиро побажав другові Ярес. – Сподіваюся, цього разу в тебе все вийде! 

- Ох, не впевнений, - зітхнув Фелікс. – Кажуть, сам Мемфіс цього разу буде на екзамені з креативності. А мене ж усі рази відфутболювали з вердиктом «недостатній рівень» саме в цьому. Але я вже звик. Буду пробувати знову. 

- Будемо на зв’язку, - покивав Ярес. – Бувай! 

Він поспішив у мікроавтобус, бо не хотів бачити, як Фелікс цілується з Карою, прощаючись. Сів поряд з Гільдою і посміхнувся їй. Спитав: 

- Ну, як ти? Готова до підкорення наукових вершин? 

Гільда почервоніла, відвернулася до вікна й буркнула: 

- Мене нудить від твого ентузіазму! 

Вона завжди така була. Мовчазна. Цинічна. Чомусь на все і всіх зла. Але була відмінницею з усіх предметів. За це Ярес її поважав, бо вона знала багато того, чим цікавився й він. Хоч інколи вона й дратувала своєю поведінкою. 

- Та чому ж аж так? Це не ентузіазм, це передчуття пригод! – наставницьки почав Ярес. – От як приїдемо, облаштуємося, то одразу... 

- Не буде одразу, - обірвала його Гільда. – Буде не те, чого ти очікуєш, розумнику. Помовч. Від тебе тхне... 

- Це ти про мій аромат свіжості й ранку? – спитав спантеличений Ярес, принюхуючись до футболки. – Це дезодорант. 

- Від тебе тхне бідою й небезпекою, - проговорила Гільда. Вона раптом поглянула на Яреса в упор, серйозно й пильно, аж йому стало не по собі. – І смертю... 

Хлопець аж отетерів від таких слів. Хотів якось віджартуватися, але до мікроавтобусу вже всілася Кара. Водій завів мотор і машина рушила. Попереду їх чекало кілька годин шляху до місця призначення. І Ярес незабаром забув про слова похмурої Гільди, мило базікаючи з Карою всю дорогу.