Розділ 2

Заклеюючи у ванній кімнаті пластиром порізи на нозі та на руці, Ярес почув сигнал смарта: хтось настирливо дзвонив йому і не зупинявся. Хлопець скривився, розриваючись між тим, щоб прийняти дзвінок, і своїми маніпуляціями. Все-таки вирішивши, що те, що почав, мусить закінчити, він швидко доліпив довгу смужку пластира на передпліччя й зиркнув у дзеркало.

Звідти на нього дивився юнак років двадцяти з уже трохи відрослою щетиною на підборідді, стрижкою, модною в цьому сезоні (чуб трохи набакир, а скроні вибриті), прямим носом, блакитними очима й широкими чорними бровами. І вії у нього були довгі. Горе, а не вії. От навіщо йому такі густі й довгі вії? Ще в школі дівчата заздрісно говорили, що хотіли б собі такі, а хлопці підсміювалися. Ярес навіть, коли був у старших класах і хотів бути схожим на крутого супермена, а не на ботана, вигляд якого тоді мав, одного разу їх акуратненько обрізав маминими манікюрними ножичками. За що отримав добрячого прочухана від матері! Добре, хоч окуляри вже зараз не носить – у школі вони ще й візуально збільшували очі з тими віями! А потім, вже будучи студентом, він зробив корекцію зору – і став бачити нормально, окуляриком вже ніхто не дражнив... 

Дзвінок смарта не зупинявся ні на хвилину. Хто ж це так його добивається? 

- Активувати дзвінок, - промовив Ярес, заходячи в кімнату. 

І одразу ж пожалкував. На широкому екрані з’явилася Кара, його одногрупниця. А він був лише у плавках! 

Дівчина, уздрівши хлопця в такому вигляді, аж забула, що хотіла промовити, бо, очевидно, набрала повітря, щоб щось протараторити, а тут Ярес у всій своїй двадцятирічній красі!

Він смикнувся до стільця й почав швидко натягувати джинси. Не бігти ж панічно до ванної кімнати, репетуючи «Зачекай, я зараз одягнуся!». Наче ж на сором’язливу дівчину він не схожий. Опустив голову, приходячи в себе від несподіванки, і відвернувся, застібаючи ремінь. Схопив також сорочку – і вже повернувся, застібаючи ґудзики.  

Кара йому дуже подобалася, але вона була дівчиною його найкращого друга, тому хлопець ніколи не показував їй свою симпатію. 

- Гм, - кахикнула Кара, – вибач, не знала, що ти... Е-е-е... Що... Та добре! Яресе, я чого дзвоню – нашу групу посилають на практику на Другу платформу. Усіх розбили на трійки по списку за прізвищами. І ми - ти, Гільда і я - у трійці! В нас же прізвища на букву «О». Тому я дзвоню переговорити про те, хто що буде брати з інструментів. 

- У Гільди ж прізвище на "П"! А як же Фелікс?  – спитав Ярес у Кари. Сів у крісло біля екрану й, нарешті, розслабився. Все-таки одяг – це наше все! Як кольчуга. Одягнена людина відчуває себе зовсім по-іншому, ніж роздягнена, погодьтеся? – Він же теж на «О».

- Фелікс не може, в нього призначені екзамени до МФАМ. якраз на цей місяць. Він узяв дозвіл в деканаті, і відпрацює практику іншим разом. Тому й Гільду нам замість нього записали. Так що, Яре, ти в нашій трійці єдиний мужчина – будеш перти тумбанір! 

- О, ні! Тільки не це! – хлопець схопився за голову. – Краще смерть! 

- До речі, про смерть, що це за кров? – кивнула Кара на рукав сорочки, яку він гарячково на себе накинув, бо не було іншої під рукою. 

- Та так, порізався ненароком, - удавано байдуже махнув рукою Ярес. – А як же ті випадки на Другій платформі? Там же наче карантин? Я чув, її закрили для в’їзду? 

- Та ну, то просто перестраховка! Грег сказав, що домовився з потрібними людьми, нас пропустять.

- А куди нас хоч відправляють? – спитав Ярес. Він якраз сьогодні пропустив пари, а там, очевидно, розподіляли на трійки та вказували місця практики. 

- В «мурашник»! – посміхнулася Кара. – Ти ж хотів туди! Мініроботи – це щось! Адже якраз зараз в "мурашнику" бум! Треба ловити момент!

- Єс! Єс! Єс! – закричав радісно Ярес. – Я мріяв про таке! Сподіваюся, там є термінали виходу у вірт? У мене у вірті теж купа справ паралельно! 

- Мабуть, є, - знизала плечима Кара. – Зараз начебто скрізь на Другій Платформі їх поставили. Добре, на разі! Зустрічаємося завтра о дев’ятій ранку в універі! Повна екіпіровка! Нас чекатиме мікроавтобус! Не забудь! 

Кара вимкнула свій смарт, а Ярес радісно посміхнувся. Це ж чудово! І малахітові зерна сьогодні у вірті добув! І на практику їде аж на місяць разом з Карою! І ще й в «мурашник», куди й справді мріяв потрапити! Що ж, тиждень починався пречудово! І жодні віртуальні монстри, жодні рани, отримані невідомо де, його не злякають!