Розділ 1

Довге широке лезо різонуло Яреса по руці, розпанахуючи рукав куртки від плеча до ліктя. Гострий біль пронизав тіло, кров почервонила світлу тканину, і Ярес відскочив, як ошпарений, махнувши в той бік, звідки вистрибнула темна істота, сталевою замашною трубою, яку недавно підібрав під ногами. Перший поріз він отримав кілька хвилин тому по стегну. Штанина теж червоніла кров’ю, а рана завдавала неприємних відчуттів. Хоча, як не дивно, порізи були мілкі, неглибокі, йшли по шкірі, викликаючи кров і біль, але не були серйозними: так він міг би й сам подряпатися десь, зачепившись за цвяха. Істота наче гралася з ним, мовбито хотіла навести якнайбільше страху, але не хотіла справді вбити. 

Замах сталевою трубою не дав результатів: там, де воно стояло – вже нікого не було. Воно було неймовірно швидким. Ярес побіг, зрозумівши, що не готовий до зустрічі з невідомим ворогом, який з’явився так раптово.  

А все так добре починалося! Отримавши наводку від Оптаса, що у Плямі бачили малахітові гранули, Ярес вирішив сам піти туди, адже добре вже знав координати. Так, прогулянки по Плямі наодинці не рекомендувалися, надто непередбачуваною була ця система. Бажано було заходити туди хоча б удвох. Але й не заборонялися! Та й Оптас завжди був на зв’язку. Три хвилини тому вони перекинулися кількома словами, Ярес похвалився гранулами – і вони разом пораділи знахідці, похвалили себе за те, що не залучили до цієї справи ще когось. Тоді довелося б ділитися. А вісім гранул на трьох, наприклад, це не те, що вісім гранул на двох! Малахітові гранули коштували на чорному ринку достатньо дорого, на отриману суму можна було б купити крутий віртмоноцикл на повітряній подушці з максимальним підняттям у повітря на два метри. Знайшовши гранули на вказаному місці у Плямі, Ярес так зрадів, що забув про все на світі. Ішов, не звертаючи увагу ні на що, в ейфорії удачі не думав про обережність. І тоді воно на нього напало...

Зараз воно рухалося паралельно з Яресом, наче граючись. То забігало наперед, то відставало. Тоді хлопцеві здавалося, що він відірвався від погоні. Піт заливав чоло. Хлопець важко дихав, задіяв усі можливі інтенсифікатори, дія яких от-от мала закінчитися. І він не міг вийти з Плями! Звідси не було екзиту*!

Зараз Пляма вимальовувалася темним полотном на мапі візуалізатора, і себе на ній Ярес бачив маленькою білою точкою, яка вже була на самому краєчку району, але все одно всередині, а не зовні. Екзит зеленим кружечком блимав майже поряд, у Клопівнику, але то на мапі – пиляти до нього ще було з кілометр. На мить хлопцеві здалося, що Клопівник чомусь пересунувся у межі Плями, а наступної миті він знову опинився поза її периметром. Система була нестабільна. Але Ярес знав, на що йшов.

Чи то Пляма знову трохи розрослася, поширила свої кордони далі, і тепер будівля Клопівника входила в її межі, чи то він просто втомився до неможливості, все забув, просто від страху все переплутав... Хоча система не може помилятися, вона беземоційна, тут немає понять «забути», «злякатися» чи «розізлитися», як от зараз злився на себе Ярес, докоряючи, що не перевірив усі системи досконально, за інструкцією, як написано у правилах входу в зону «Смарагд». 

І голова знову розболілася. Так, як інколи почала боліти після входу у вірт. Вперше вона так сильно заболіла, коли він натиснув ту довбану кнопку на тому глючному циліндрі у Кришталевих Садах. Тоді Ярес втратив свідомість. Отямився від того, як його торсали хлопці, схвильовані, що його досі немає біля позашляховика, щоб їхати додому. Знайшли за маячком джіпіес, який у всіх був завжди активований. З тих пір у Яреса траплялися головні болі і часткові провали в пам’яті. Це лякало його. Він навіть ходив до лікаря. Але все було в нормі. На всяк випадок заборонили входити у вірт певний період, що він і зробив. Лише нещодавно відновив знову свої "сталкерські" вилазки. І все було добре, аж до сьогодні...

Правда, провали продовжувалися. Як і головний біль. Але Ярес махнув рукою і не зважав на це: може, й справді, це просто така особливість його організму, як сказав лікар.

Чорна тінь знову мигнула на периферії зліва – і Ярес з розмаху вмазав по сизому мареві, яке наблизилося майже впритул, викинувши вперед гостре блискуче лезо чи то шаблі, чи то довгого вигнутого кинджала. Сталь торохнула об кинджал і... розсипалася дрібним піском. Ярес опинився повністю беззбройним перед невідомо ким. Але й лезо зброї супротивника пішло раптом хвилями, наче кола на воді. І замах ворога був кривим, Ярес прогнувся, відскочивши вбік.

Невідома потороча раптом, не закінчивши удар, - розсміялася. Скрипучий сміх, схожий на звук, який видає ніж, коли ним проводиш по склу, моторошною хвилею вдарив Яреса по вухах, перейшов на гострий писк і раптово обірвався. А потім ця істота промовила:

- До зустрічі по той бік! - і зникла. 

Ярес рвонув з місця, не оглядаючись. Не перевіряв, чи воно справді назовсім зникло, чи знову грається, бавиться з ним, як кіт із мишею. 

Раптом виявилося, що Клопівник зовсім поруч. І як він міг його не побачити? Ворота ангару стояли нароспашку. Хлопець, хекаючи, вбіг у чорну пройму дверей і побачив рятівне зелене коло екзиту. Вбіг у нього – і, нарешті, вивалився у реал. 

Гарячково здер із себе віртуальні окуляри й заозирався навколо, неначе не вірячи, що все вже позаду, що він удома, що поруч стоїть продавлений старий диван, а на стіні посміхається з постера на всі тридцять два красуня минулого року Магнолія з шикарними формами.

Так, він був у реалі, але щось було не так. 

Ярес опустив погляд і побачив, що весь у крові: рани на руці та нозі, отримані у вірті, були справжніми!  
_______________
*Вихід з комп'ютерної гри або місце, де можна вийти з такої гри. Англійською це зазвичай називається "exit" або "exit point".