Епілог

Судові процеси тягнулися багато місяців, але крапку в цій заплутаній історії нарешті було поставлено.

За давнє ДТП, зникнення з місця злочину та приховування доказів батькові Олега зазвичай загрожувало б від семи до десяти років позбавлення волі. Однак, завдяки щиросердному зізнанню, співпраці зі слідством у затриманні небезпечного шахрая та давнім зв’язкам у правоохоронних органах, суд застосував статтю про пом’якшуючі обставини й присудив йому чотири роки ув’язнення. За свій давній гріх він нарешті сплатив повну ціну, але зробив це з високо піднятою головою.

Олександра Соколова засудили за сукупністю злочинів: шахрайство в особливо великих розмірах, підробка документів, викрадення майна та завідомо неправдиве повідомлення про злочин. Суд виніс вирок – одинадцять років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Дівчину, яка працювала секретаркою й виявилася ще одним гвинтиком в цьому механізмі, оголосили в міжнародний розшук. Сніжана зникла ще в той день, коли Олег вирушив до готелю. Жодних слідів, жодних телефонних дзвінків чи засічених карт. Олександр навідріз відмовився свідчити проти дівчини, стверджуючи, що вона лише виконувала його вказівки. Поліція припускала, що Сніжана встигла виїхати за кордон за підробленими документами одразу після арешту Олега. 

Самого ж Сорокіна молодшого повністю виправдали. Офіційне зізнання його “лайф-коуча”, записане на диктофон, та свідчення охоронця готелю розвалили всі звинувачення. Щодо Марини, Олег вирішив не втягувати її у слідство. Попри всі її гіркі слова в напівтемному ангарі та образу з минулого, він не став приплутувати колишню до матеріалів кримінальної справи й згадувати її ім’я на допитах у Ватрушина. Сорокін просто залишив її в минулому, подарувавши дівчині шанс на те саме нове життя за фальшивими документами, про яке вона так мріяла. Більше вони ніколи не бачилися, а її образ остаточно розчинився серед спогадів про той божевільний рік. 

Похорон Олени теж пройшов тихо. Олег усе організував сам. А вже за місяць нотаріус повідомив приголомшливу новину: як офіційний чоловік, Олег виявився єдиним спадкоємцем Олени. З’ясувалося, що за роки махінацій Соколов оформлював чимало майна та рахунків саме на свою кохану спільницю. У її власності перебували дві елітні квартири в Києві та солідний рахунок у банку.

Сорокін не залишив собі ані копійки з цих “кривавих” грошей. Він продав усю нерухомість і разом із банківськими заощадженнями спрямував ці кошти на закриття боргів компанії перед інвесторами. Йому вдалося повністю відновити репутацію фірми та врятувати її від банкрутства, проте залишатися на посаді директора Олег відмовився. Цей кабінет і статус більше не мали для нього жодної цінності. Тим паче, колишній директор Ігор Вікторович, пройшовши тривалий курс реабілітації, нарешті повернувся до життя й із новими силами перейняв свої старі обов’язки, повернувши компанії колишню стабільність. 

Залишивши Київ, Олег повернувся до рідної Коломиї. На залишки власних заощаджень він придбав затишну двокімнатну квартиру неподалік від матері, щоб бути поруч і підтримувати її в цей важкий час. Щомісяця вони разом їздили до батька на побачення в колонію. Людина, яку Олег ще зовсім недавно зневажав, тепер стала для нього справжнім взірцем мужності та здатності відповідати за власні вчинки.

Олег нарешті зробив головний висновок у своєму житті: дорогі костюми, статуси, шикарні ресторани й уявний успіх – це лише чужа нав’язана вистава, яка не має нічого спільного зі справжнім щастям. А коли в лютому 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення, Олег став одним з перших добровольців, які встали в чергу до місцевого військкомату.

Сліпа амбітність і прагнення комусь щось довести, якими колись так вправно маніпулював Соколов, згоріли в перші ж дні великої війни. Олег змінив випрасувані сорочки на важку піксельну форму, а цинічні бізнес-тренінги – на жорсткий вишкіл та короткий інструктаж із виживання. Там, у холодному окопі під цілодобовими обстрілами, він уперше за все життя пізнав справжнє братерство, де життя побратима важить більше за будь-які мільйонні статки.

Зараз Сорокін перебуває на передовій, де щодня захищає рідну землю. Командуючи відділенням, він нарешті став тим лідером, яким колись лише прикидався: спокійним, рішучим і відповідальним за кожного, хто стоїть поруч. Там, під гуркіт артилерії та розриви мін, немає місця фальші, чужим іграм чи статусам. На фронті все справжнє – і саме там Олег нарешті знайшов свій власний шлях.

Кінець

Друзі, якщо ви дочитали до кінця і вам сподобалася книга, поставте їй вподобайку. Для мене це найцінніший подарунок, адже я не продаю своїх творів. А якщо ще й напишете коментар, то вам буде величезний плюсик у карму) Дякую, що ви зі мною!