Неприємна розмова

Олег стояв у заторі на Дарницькому мості. Він вже повідомив “Марину” чи того, хто переписувався з ним замість неї, що буде за годину і отримав коротке “ОК”. Мокрий сніг налипав на скло, а двірники ледь з ним справлялися. В машині було душно. І навіть по радіо не було нічого путнього. Олег потягнувся до перемикача, щоб пошукати якусь музику, як на екрані з навігацією з’явилося сповіщення про дзвінок від матері. 

Сорокін завагався, але таки натиснув кнопку виклику.

– Олеже? – мати говорила швидко, а її голос тремтів. – Скажи, що це якийсь розіграш.

– Мам, ти про що? – він спробував говорити спокійно. – Що трапилося?

– Нам щойно дзвонив слідчий. Як там його, батько? – запитала вона у свого чоловіка, а почувши відповідь, знову повернулася до розмови з сином: А, точно, Ватрушин. Я й кажу, щойно дзвонив. Запитував про тебе дивні речі. Олеже, він каже, що на тебе відкрили справу через гроші компанії. І це ще не все.

Вона замовкла, починаючи схлипувати. Олег заплющив очі, подумки лаючи слідчого.

– Мам, не слухай його. Це робочі проблеми, адвокат вже розбирається.

– А дружина?! – продовжувала мати. – Що за дружина? Він питав, чи знаємо ми, де твоя дружина! Ти одружився? Олеже? Одружився? Та ми навіть не знали, що ти з кимось зустрічаєшся! Чого ти нам нічого не сказав?

Олег притиснув лоб до керма. Попереду червоніли ліхтарі інших машин.

– Мам, я збирався розповісти. Все сталося дуже швидко.

– Коли швидко?! – у розмову втрутився батько, очевидно забравши у мами слухавку. – Ти нас взагалі за людей маєш? Рік не з’являєшся, дзвониш на дві хвилини! А ми від поліції дізнаємося, що син одружився, а його жінка зникла в першу ж шлюбну ніч! Це як називається???

– Тато, почекай…

– Ні, це ти почекай! – відрізав батько. – Ким ти там став у своєму Києві? Великим бізнесменом? Заробив грошей і батьки непотрібні? Ти знаєш, як матері це чути? А мені? Ми ж тут “Корвалол” пляшками глушимо! 

– Олеже, – знову заговорила мама. – Куди ти вляпався? Що там у тебе сталося, синку? Що ти накоїв?

Олегу бракувало повітря. Він трохи опустив скло, і в салон зайшло морозне повітря.

– Мам, це складна історія. Олена, моя дружина, справді зникла, але я нічого не робив. Мене підставили. І на роботі, і з цим весіллям.

– Хто підставив? – запитала мати. – Ти ж хвалився роботою, якийсь коуч у тебе був, перспективи! А тепер виявляється, що ти одружився потайки і заборгував своїй фірмі гроші?

– Я помилився! – Олег ударив долонею по керму. Хтось попереду коротко сигналив у відповідь. – Я вірив не тим людям! Хотів зробити як краще, щоб ви мною пишалися!

– Та ми й так пишалися! – вигукнула мати. – Нам не потрібні були твої посади! Нам потрібен був ти! А ти змінився. Став говорити з нами зверхньо. Приховував свої стосунки. І ось до чого це призвело…

– Погано виховував, треба було ременя частіше до рук брати – почувся у слухавці суворий батьків голос.

– Давай ще ти зі своїм ременем, – пробурмотіла на чоловіка мати, а потім додала у слухавку: – Синку, краще приїжджай додому. Кидай усе. Якщо треба, ми продамо дачу, наймемо адвокатів... Тільки повертайся.

В Олега на очах вперше за цей буремний рік виступили сльози.

– Я не можу приїхати, мам, – тихо сказав він. – Якщо втечу, мене одразу закриють. Я мушу сам розібратися і знайти тих, хто це влаштував.

– Не роби дурниць… – буркнув здалеку батько.

– Не буду… Передзвоню пізніше. Бережіть себе.

Він скинув виклик і гучно видихнув. У машині стало тихо. Олег знову ввімкнув радіо і звернув з мосту в бік промзони на Дарниці.