Повний хаос

Квартира на Печерську зустріла Олега гнітючою тишею. У передпокої все ще стояв солодкуватий шлейф дорогих парфумів Олени, а на консолі біля дзеркала так і залишився лежати її шовковий шарф. 

Сорокін вирішив не сидіти на місці та не чекати, поки на нього повісять зникнення, чи не дай боже, вбивство дружини. А тому почав обшук власної оселі, щоб знайти хоч якісь підказки. Була надія, що Олена просто вирішила ось так його розіграти. Або ж за щось дійсно на нього образилася і придумала ось таке безглузде покарання в дусі “Зниклої” з Беном Аффлеком.

Він перерив усі шафи, вивернув шухляди комода, продерся крізь стоси одягу в гардеробній, шукаючи бодай щось: записник, другий телефон, якісь невідомі документи чи чеки. Іноді він боляче щипав себе за руку, все ще сподіваючись, що це просто поганий сон. Але, на жаль, все виявилося реальністю. А квартира була стерильною. Жодної зачіпки, жодного натяку на те, куди могла зникнути його дружина.

Знесилений, він опустився на диван у темній вітальні й обхопив голову руками. У скронях монотонно й боляче пульсувала думка: Аналізуй. Згадуй усе. Олег почав крок за кроком прокручувати в пам’яті день весілля. Вівтар, обітниці, алкоголь... І раптом його наче струмом вдарило. Подарунок. Президентський люкс неподалік комплексу. Ініціаторами того, щоб вони з Оленою не поверталися додому, а їхали саме в той готель, були Олександр та Сніжана. Це коуч особисто вклав йому в долоню золоту картку-ключ. То може він якось до цього причетний?

Тремтячими від люті пальцями Олег знову схопив телефон і натиснув на виклик. Гудок. Другий. І знову той самий механічний, байдужий голос відповідача: «На жаль, абонент не може прийняти ваш дзвінок...»

– Сволота! – викрикнув Олег і з усієї сили жбурнув телефон на килим. Пристрій відскочив убік, але екран залишився цілим.

Ніч минула без сну, у безперервному ходінні з кутка в куток. І щойно за вікном почав сіріти грудневий ранок, Олег ухопив пальто й вискочив на вулицю. Головним його завдання зараз було знайти алібі. Бажано до обіду, адже саме тоді на нього чекав Ватрушин. Потрібно було знайти Олександра, Сніжану, будь-кого з компанії, хто підтвердить, що він був п’яний, але щасливий, і не хотів завдати жодної шкоди Олені.

Через пів години його авто вже стояло біля бізнес-центру, де розташовувався розкішний офіс коуча. Олег майже біг коридором, а серце калатало десь у горлі. Він вивернув за поворот, готовий вибити двері з написом “САТЕЛІТ. Персональний коучинг”, але застиг на місці як укопаний. Двері були зачинені. А на скляній панелі замість золотої вивіски висіла лаконічна, надрукована на звичайному папері табличка: 

“ОРЕНДА. З усіма питаннями звертатися до адміністрації”.

Олег підбіг до дверей, смикнув за ручку – зачинено. Зазираючи крізь скло всередину, він побачив абсолютно порожнє приміщення. Жодних меблів, жодних дизайнерських диванів, жодних дипломів на стінах. Офіс виглядав так, ніби там ніколи нікого й не було.

– Що за чортівня! – вилаявся Сорокін. – Ні, ні, ні... цього не може бути! Паніка охопила його липкою хвилею, перекриваючи кисень.

Єдина людина, яка могла зберегти здоровий глузд у цьому божевіллі, єдина, хто знав про Олександра й бачив Олега наскрізь, була зараз на Подолі, хоч і не відповідала на дзвінки.

Олег вискочив з бізнес-центру, сів за кермо й, порушуючи всі можливі правила та ігноруючи червоне світло світлофорів, помчав до затишного кабінету Катерини. Це був його останній рятівний круг. Припаркувавшись просто на тротуарі, він вибіг на другий поверх старовинного будинку і потягнув за ручку дверей. Кабінет виявився відчиненим.

– Катерино! – з порога вигукнув Олег, вбігаючи всередину. – Катерино, мені потрібна Ваша допомога, це терміново!

Але замість психотерапевтки в затишній кімнаті з сірим кріслом стояла літня прибиральниця з відром і шваброю. Вона здригнулася від його крику й здивовано витріщилася на незваного гостя.

– Чого це ви так кричите? – суворо запитала вона, витираючи руки об фартух. – Немає тут нікого.

– Де Катерина? – Олег підскочив до неї, його очі були дикими. – Вона не відповідає на дзвінки! Мені вона дуже потрібна!

Жінка зітхнула, і її вираз обличчя одразу ж змінився на співчутливий.

– То Ви – один з її пацієнтів? Не чекайте її. Катерина Сергіївна в лікарні.

– В лікарні? Що сталося?

– Жахливе ДТП, ще тиждень тому, у минулий понеділок, – прибиральниця похитала головою. – Якась вантажівка врізалася в її машину на перехресті. Кажуть, водій утік. Вона зараз у реанімації у першій міській... у комі. Лікарі жодних прогнозів не дають.

Слова прибиральниці стали останньою краплею. Йому почало здаватися, що стіни кабінету хитнулися й звужуються. Тиждень тому... Виходить, незадовго після їхньої останньої розмови…

Олег повільно вийшов на засніжену вулицю Подолу, наче уві сні. Він розумів, що це не могло бути збігом обставин. Все, що зараз з ним відбувалося, всі ці негаразди і жахливі звинувачення – не просто співпадіння.

Катерина, яка наказувала пильно придивитися до майбутньої дружини та сумнівних “методик” коуча, лежить у комі. Офіс Олександра випарувався за одну ніч, ніби його й не існувало. Олена зникла, залишивши по собі лише калюжу крові у президентському люксі, за який платив той же самий коуч.