Зимова казка?

День весілля розпочався з густого, лапатого снігу, який за лічені години перетворив приміський комплекс “Equides Club” на магічне місце. Олена таки отримала свою “Зимову казку”, хоч і в межах урізаного Олегом бюджету. Територія закладу потопала в ілюмінації з тисяч білих вогників, кришталеві люстри відбивалися у дзеркальних стінах бенкетної зали, а замість голландських гортензій декоратори використали майстерно засніжені гілки білої омели, хвойні гірлянди та сотні свічок у високих скляних колбах.

Олег стояв біля вівтаря, і його серце шалено калатало. Попри всі сумніви, посіяні Катериною, попри страх перед Олександром, він усе ще палко кохав Олену. Він щиро вірив, що вона оцінить його зусилля і зміниться заради нього, коли стане офіційною дружиною.

Коли під звуки живої скрипки відчинилися двері, гості в залі затамували подих. Олена була засліплююче красивою. Міланська сукня з довгим шлейфом ідеально підкреслювала її фігуру, а на плечах лежала та сама білосніжна хутряна шубка. Вона йшла до нього, солодко посміхаючись, і Олег на мить забув про всі борги, махінації з корпоративними рахунками та постійну втому. Він просто радів, що ця неймовірна жінка зараз стане його назавжди.

Оскільки молодята домовилися розписатися в РАГСі наступного дня, щоб не витрачати час на затори й не псувати феєрію свята, тут, за містом, відбувалася лише символічна церемонія обміну обітницями. Олег узяв Олену за руки, заглядаючи в її очі, і заговорив першим. Його голос тремтів від щирих емоцій: 

– Оленко, ти – моє світло в найтемніші часи. Я пройшов важкий шлях, щоб стояти тут поруч із тобою. Я обіцяю бути твоєю опорою, захищати тебе від усього світу. Я вірю, що попереду на нас чекає чудове майбутнє, великий затишний дім і наші майбутні діточки, які бігатимуть цим домом. Я кохаю тебе.

Поважні гості – нові великі клієнти, інвестори та кілька топменеджерів – розчулено зааплодували. Прийшла черга Олени. Вона впевнено взяла мікрофон, її посмішка залишалася бездоганною, але в погляді на мить (чи то так тільки здалося Олегові) промайнуло щось холодне.

– Олеже, – дзвінко почала вона. – Ти довів мені, що здатний на все. Ти зміг зламати старе життя, переступити через усі перешкоди, відкинути непотрібну жалість і піднятися на саму вершину, де ми стоїмо зараз. Я пишаюся тим, яким жорстким, сильним і безкомпромісним чоловіком ти став заради мене. І я знаю, що ти ні перед чим не зупинишся, щоб наш статус і мій комфорт щодня ставали ще більшими.

Олег застиг, а всередині все похололо. Вона не сказала жодного слова про кохання, родину чи дітей. Її обітниця була якимось мотиваційним спічем, який він зазвичай чув від свого лайф-коуча. «Відкинути непотрібну жалість... переступити через перешкоди...» – ці фрази ніби були списані з методичок Олександра. Зерно сумнівів перетворилося на залізобетонну впевненість у правильності слів психотерапевтки: обраний ним шлях був помилкою з самого початку.

Під час застілля, коли гості на чолі з Олександром та Сніжаною весело піднімали келихи й куштували вишукані страви, Олег відчував, що божеволіє. Він вибачився, залишив Олену в колі подруг і швидким кроком попрямував до вбиральні.

Зачинившись у кабінці, він тремтячими пальцями дістав телефон і набрав номер Катерини. Йому відчайдушно, до крику потрібна була її мудра, твереза порада. “Будь ласка, візьми слухавку, будь ласка…” – благав він подумки. Довгі гудки різали слух, але йому так ніхто й не відповів. Психотерапевтка була поза зоною досяжності. Олег безпорадно опустив руку з телефоном, відчуваючи, як на нього знову накочується хвиля відчаю. Але зараз йому не можна було розкисати. Потрібно було й далі тримати марку перед гостями та новоспеченою дружиною.

Коли він повернувся до зали, весілля вже було в розпалі. Олександр зі Сніжаною, як не дивно, були надзвичайно веселими й товариськими. Вони самі підійшли знайомитися до Олени, яка сяяла від щастя.

– Вітаємо, Олено! Ви прекрасна наречена, – Олександр галантно поцілував їй руку, чарівно посміхаючись. – Ми – позаштатні консультанти компанії вашого чоловіка і, звичайно ж, його близькі друзі. Олег – неймовірний лідер, вам дуже пощастило.

Олена лагідно защебетала у відповідь, задоволена такою увагою від солідних гостей, а Олег стояв поруч як заціпенілий, спостерігаючи, як два головні ляльководи його життя знайшли спільну мову.

Наприкінці вечора, коли торт за ескізом нареченої було розрізано, а втомлені гості почали роз’їжджатися, Олександр підійшов до Олега й протягнув йому золоту картку-ключ.

– Це мій подарунок вам, директоре, – тихо прошепотів коуч. – Президентський люкс в елітному заміському готелі неподалік. Проведіть цю шлюбну ніч так, як заслуговуєте.

Олег був настільки морально виснажений, що навіть не став сперечатися. Вони з Оленою сіли в лімузин і поїхали до готелю. Перша шлюбна ніч пройшла під знаком алкогольного туману, палких, але якихось механічних ласк Олени та глухого розпачу, який Олег намагався втопити в залишках шампанського.

...Ранок зустрів Сорокіна глухим головним болем. Олег важко розплющив очі. У величезному ліжку президентського люксу він лежав абсолютно один. Ковдра збоку була відкинута, а Олени поруч не було. У кімнаті було дуже тихо.

– Олено?.. – хрипко покликав він, тримаючись за скроні. Але ніхто не відгукнувся.

Ледь тримаючись на ногах, у стані повної дезорієнтації, Олег підвівся і поплентався до ванної кімнати. Двері були прочинені. Коли він переступив поріг, його погляд впав на підлогу. На білому, дорогому кахлі розтікалася величезна, густа калюжа свіжої крові. Вона повільно витікала з-під закритої душової кабіни.