Перші тріщини

Легкість, з якою Олег вийшов із затишного кабінету на Подолі, почала танути, щойно він під’їхав до свого елітного ЖК на Печерську. Величезна свічка хмарочоса, що світилася холодними вогнями вікон, знову нагадала про те, скільки коштує вся ця ілюзія успіху.

Він тихо відчинив двері квартири. У вітальні панував напівморок, і лише з боку кухні лилося м’яке світло. Олена сиділа у своєму кремовому шовковому халатику за столом і захоплено розглядала щось на екрані планшета. Почувши кроки, вона миттєво підвела голову, і її обличчя осяяла звична, бездоганна посмішка.

– Олежику! Нарешті ти вдома, – вона грайливо зіскочила зі стільця, підійшла й ніжно обняла його за шию, поцілувавши в щоку. – Я вже зачекалася. Ти такий втомлений... Але в мене для нас просто неймовірна новина!

– Привіт, люба, – Олег м’яко вивільнився з її обіймів, знімаючи пальто. – Що за новина?

– Дивись, – Олена потягнула його за руку до кухні й тицьнула в екран планшета, де була відкрита сторінка якогось флористичного бутіка. – Я знайшла найкращу агенцію в місті! Для нашої «Зимової казки» вони пропонують привезти живі білі гортензії та орхідеї прямо з Голландії. Це буде виглядати як справжній замок Снігової Королеви! Представник сказав, що потрібно внести аванс уже завтра до обіду, щоб вони встигли зарезервувати партію. Там усього лише сто двадцять тисяч гривень. Перекажеш мені на картку зранку?

Олег застиг перед екраном. Сто двадцять тисяч. За квіти, які зів'януть за два дні. У голові миттєво з’явилися цифри, в які вже обійшлася ця Оленина “казка”.

– Ні, – тихо, але несподівано твердо промовив він.

Вона на мить завмерла, наче не розчула, а її посмішка злегка згасла.

– Що? Що значить “ні”, котику?

– Це означає, що ніяких гортензій з Голландії не буде, – впевненіше сказав Олег, схрестивши руки на грудях. – Нам доведеться обійтися скромнішим декором. І взагалі, нам потрібно переглянути весь кошторис весілля. Ми витрачаємо занадто багато.

Олена здивовано підняла брови, а потім тихо розсміялася, наче він сказав якийсь безглуздий жарт.

– Олежику, ти що, жартуєш? Який скромніший декор? На весіллі будуть твої партнери, інвестори! Що вони подумають, якщо побачать дешеві штучні квіти? Ти ж директор, фактично голова компанії! Твій статус…

– Та до біса мій статус! – раптом не стримався Олег, і його голос зірвався на крик, луною рознісшись по високих стелях вітальні.

Олена відсахнулася, її очі округлилися від подиву. Вона ніколи не бачила його в такому стані.

– Ти взагалі чуєш себе?! – Олег зробив крок вперед, і все, що він так довго тримав у собі нестримним потоком понеслося назовні. – Я працюю по чотирнадцять годин на добу! Я засиджуюся до ночі, у мене мізки плавляться від цифр і контрактів! Я без вихідних обдзвонюю клієнтів, щоб покрити твої міланські сукні, шуби, лімузини й квартири на Печерську! Олено, я людина! Я звичайна жива людина, а не мішок із грошима, який можна безкінечно трясти!

– Олеже, заспокойся, що ти таке кажеш? – розгублено пробурмотіла вона, намагаючись зробити крок назад, але він її перебив.

– Ні, це ти послухай! – його обличчя почервоніло, а голос зрадницьки затремтів. – Я останнім часом усе частіше думаю, що ти зі мною тільки заради грошей. Тобі взагалі цікаво, як я почуваюся? Ти хоч раз запитала, чому я приходжу додому після опівночі? Чому у мене темні кола під очима? Та тобі байдуже! Тобі потрібен не я, а красива картинка, дорогі ресторани й новеньке авто, яке ти з мене вимагаєш! Якщо з моєї картки зникнуть гроші, ти хоч один день залишишся поруч зі мною? Чи одразу втечеш до іншого “успішного та перспективного”, який оплачуватиме твої капризи?!

У квартирі стало аж надто тихо. Олена стояла бліда, а її губи стиснулися в тонку лінію. Вона була шокована різкою зміною у поведінці коханого. Її ідеальний, слухняний Олег, який раніше виконував будь-яку забаганку після ласкавого погляду, зараз стояв перед нею і висував звинувачення.

Однак, Олена була занадто досвідченою гравчинею. Вона швидко оцінила ситуацію й миттєво змінила тактику. Її обличчя раптом пом’якшало, очі наповнилися сльозами, а голос зазвучав тихо й ображено, хоч і неймовірно лагідно.

– Котику... як ти можеш таке говорити? – вона зробила повільний крок до нього, протягуючи руки. – Які гроші? Мені потрібен тільки ти. Я ж усе це роблю для нас, для нашої родини, щоб ти пишався собою, щоб усі бачили, який ти успішний... Я ж кохаю тебе, Олежику. Справжнього тебе. Просто ти так багато працюєш, ти перевтомився… Я розумію. Пробач мені, якщо я просила занадто багато, я не хотіла тебе образити…

Вона спробувала притиснутися до його грудей, обійняти, як робила це сотні разів до цього, змиваючи його супротив своєю ніжністю. Але цього разу її чари не спрацювали.

Олег м’яко, але рішуче відсторонив її від себе. Вона говорила правильні слова, але в його голові все ще звучало влучне питання Катерини: «Чи була ваша казка справжньою?» Зерно сумнівів, посіяне на сеансі, дало першу, хоч і невелику, тріщину у їхніх стосунках. Він дивився на Олену й уперше бачив за її сльозами холодний та продуманий розрахунок.

– Я втомився, Олено. Мені треба побути самому, – глухо сказав Олег.

– Любий, ходімо в ліжко, я зроблю тобі масаж, ти розслабишся... – знову спробувала вона, заглядаючи йому в очі з ніжною посмішкою.