За зачиненими дверима

До весілля залишався рівно місяць. Олена затято наполягала на даті за тиждень до Різдва. Адже, пояснювала вона, мріяла перетворити свято на вишукану “Зимову казку”. Під цю концепцію в Мілані вже була придбана не лише сукня, а й розкішна білосніжна шубка з натурального хутра, яка коштувала як кілька місяців оренди їхнього житла на Печерську.

Олег приїхав до офісу Олександра ближче до вечора, тримаючи в руках цупкий конверт із дизайнерського перламутрового паперу.

– Олександре, це тобі, – Олег поклав вишукане запрошення на стіл. – Особисто від нас з Оленою. Будемо раді бачити. Тема – зимова казка, так що готуйся до відповідного дрес-коду.

– Дякую, Олеже. Обов'язково буду, – Олександр тонко посміхнувся, навіть не глянувши на конверт, і жестом запросив гостя сісти. – Але я бачу по твоїх очах, що ти прийшов не в якості кур’єра. Що сталося?

Олег важко опустився в глибоке крісло й утомлено потер перенісся.

– Олександре, я більше не можу, – почав він, дивлячись у підлогу. – Я заганяю себе з цим весіллям у боргову яму. Працюю до ночі, без вихідних, видзвонюю клієнтів, кручуся як білка в колесі, щоб просто покрити її чергові забаганки. Я вже почав користуватися корпоративною карткою фірми, розумієш? Якщо німці помітять ці списання до аудиту – мені кінець. Дай пораду, як мені з нею поговорити? Як пояснити Олені, щоб вона хоч трохи збавила оберти з цими витратами, поки я міцно не стану на ноги на посаді директора?

Олег очікував почути від коуча звичний холодний розрахунок або жорстку стратегію перемовин. Проте, на його превеликий подив, Олександр лише спокійно відкинувся на спинку крісла й заперечно похитав головою.

– Поговорити, щоб вона зменшила витрати? Ні в якому разі, Олеже, – твердо став на захист нареченої коуч. – Це ваше весілля, ваш особливий день. І Олена – особлива жінка! Ти сам неодноразово мені про це казав. Її капризи, її бажання мати найкраще – це абсолютно нормально для жінки її рівня. Ти маєш мовчати, стиснути зуби і дати їй можливість зробити все так, як вона хоче. Навіть не думай влаштовувати їй сцени через гроші.

– Але де мені їх брати?! – ледь не зірвався на крик Олег, здивовано дивлячись на ментора.

– Поглянь на ситуацію під іншим кутом, – Олександр подався вперед і продовжив: – Ці борги і її апетити – це не проблема. Це твій колосальний стимул. Це паливо, яке має змусити тебе вивести фірму на абсолютно новий рівень, а свої особисті прибутки підняти ще вище. Ти ж тепер директор, перед тобою всі карти! Пригадай, яким ти прийшов до мене рівно рік тому? Невпевнений у собі, у зношеному одязі та з сумними очима. А поглянь на себе зараз: ти керуєш великою компанією, сидиш у дорогому костюмі, одружуєшся з красивою та розумною жінкою. Всі ці зміни відбулися тому, що ти переступив через свої страхи. Тож не зупиняйся через дріб’язкові фінансові труднощі. Збільшуй оберти бізнесу, а не зменшуй апетити жінки.

Олег слухав Олександра, але вперше за весь цей рік його слова не викликали всередині звичного піднесення. Натомість у грудях оселилася якась бридка порожнеча. Замість підтримки та розуміння, на які він так сподівався, Сорокін йшов від коуча абсолютно спустошеним.

Він так плекав надію на розраду, а тепер ішов від свого наставника повністю спустошеним. Його знову просто штовхали вперед, як слухняне знаряддя, попри те, що він психологічно не виносив покладеної на нього відповідальності.

Олег вийшов на засніжену вулицю, сів у машину, але не завів двигун. Крізь лобове скло він дивився, як падають перші сніжинки, хоч надворі ще була осінь.

“Стимул... Вищий рівень... Капризи – це нормально…” – крутилися в голові слова Олександра, і Олега раптом знову обдало жахом. Тінь Марини, обличчя п’яного Антона Леонідовича, фінансові махінації з карткою компанії – все це тиснуло на мізки з такою силою, що хотілося кричати. Або напитися до забуття. Ні, на цю слизьку доріжку ставати було не можна.

Сорокін дістав з кишені телефон, відкрив браузер і в рядку пошуку ввів: Психолог в Києві. Йому терміново потрібна була допомога. Людина, яка вислухає його без цинічних бізнес-порад та оцінок його “статусу”, та яка не засудить його за сумніви щодо майбутнього. Олег знав, що якщо він не почне працювати зі своїм ментальним здоров’ям, то може просто не дожити до своєї омріяної зимової казки.