Новий план

Поки Антон Леонідович повільно топив своє почуття провини в алкоголі, а Олена так само успішно спустошувала банківські рахунки Олега, Олександр не збирався залишати свого підопічного на позиції простого найманого топменеджера.

Вони зустрілися в кабінеті коуча під час обідньої перерви. Коуч вислухав черговий звіт про стан справ у компанії, закинув ногу на ногу й посміхнувся.

– Твій шеф робить нам королівський подарунок, Олеже, – спокійно промовив Олександр після розповіді підопічного. – Він сам риє собі яму. Чоловік зламався. Скоро він почне зривати великі контракти, і фірма піде на дно разом з ним. Тобі час брати керування повністю на себе. Потихеньку, крок за кроком, ізолюй його від усіх процесів.

Олег нервово завовтузився у кріслі.

– Олександре... але ж Антон Леонідович дав мені все, – мовив він. – Зробив мене заступником, подвоїв оклад, довіряє як сину. Мене й так мучають докори сумління через Марину... Якщо я зараз ще й його підставлятиму, це буде просто ніж у спину. Чи обов’язково діяти настільки брудно?

Олександр раптом перестав посміхатися. Його погляд став важким і холодним.

– Ніж у спину? Які зворушливі провінційні метафори, – з легкою зневагою протягнув коуч. – Олеже, подивися на себе. Ти живеш на Печерську, твоя жінка вимагає червоне авто та Мілан, твої витрати ростуть щодня. Якщо фірма збанкрутує через п’яні вибрики твого шефа, куди ти підеш? Де опинишся в результаті? У бізнесі немає місця для вдячності. Тут діє один закон: або ти, або тебе. Якщо ти не забереш у нього керування фірмою зараз, завтра ви обоє опинитеся на вулиці. Ти хочеш захистити своє сите життя чи погратися в непотрібну шляхетність?

Олег опустив голову. Страх втратити все, що він здобув такою страшною ціною, знову виявився сильнішим за кволий голос моралі. Олена не пробачить йому бідності. Він сам собі цього не пробачить. Занадто вже високу ціну він заплатив за те, щоб бути там, де він зараз. Олександр, як завжди, мав рацію.

– Гаразд, – Олег важко зітхнув, відчуваючи, як усередині остаточно кам’яніє серце. – Ти правий. Я занадто багато поставив на карту. Яким чином мені прибрати фірму до рук? Як усунути шефа, щоб усе виглядало законно?

Олександр задоволено відкинувся на спинку крісла.

– Слухай мене уважно, – почав він. – Пряме звільнення чи скандал нам не потрібні. Це насамперед зашкодить фірмі. Ми діятимемо витонченіше. Крок перший: ти починаєш фіксувати кожен його прихід на роботу в нетверезому стані. Готуй доповідні записки для внутрішнього аудиту, але поки що тримай їх у себе. Крок другий: переведи спілкування з ключовими клієнтами виключно на свій особистий телефон та пошту. Вони мають звикнути, що всі питання вирішуєш ти.

Олександр зробив коротку паузу, даючи Олегу час засвоїти почуте, і весело підмигнув:

– І крок третій, фінальний. Коли він підпише черговий контракт, не дивлячись у папери через туман у голові, ми підсунемо йому додаткову угоду про передачу тобі права генерального підпису та управління акціями у разі його тривалої непрацездатності. А потім... ми просто влаштуємо йому офіційний медичний огляд через підставну клініку. Хронічний алкоголізм – це чудова підстава, щоб за рішенням інвесторів відсторонити його від керівництва й призначити генеральним директором тебе. Він залишиться отримувати свої копійчані дивіденди десь на дачі під Києвом, а компанія стане твоєю.

Олег мовчав. У його голові все ще було чути тихенький голос совісті, але він ставав усе слабшим з кожним новим планом Олександра. Здавалося, що з кожним новим кроком у цій брудній грі Олег усе більше втрачав себе, але водночас усе дужче боявся впасти з тієї висоти, на яку піднявся.

– Я... я мушу подумати, Олександре, – врешті тихо вимовив Олег, підводячись із крісла. – Це серйозний крок. Потрібно все зважити.

– Думай, Олеже, але не затягуй, – кинув навздогін коуч із незмінною, ледь помітною посмішкою. – Час у бізнесі коштує занадто дорого.

Увечері у величезному ліжку їхньої нової дворівневої студії на Печерську було затишно й тепло. За панорамними вікнами миготів вогнями нічний Київ, дощ, що не вщухав тижнями, нарешті закінчився, залишаючи на склі лише довгі мокрі доріжки. Олена лежала біля Олега, перебираючи пальцями його волосся. Однак, його думки були десь далеко.

– Котику, ти якийсь зовсім чужий сьогодні, – тихо прошепотіла вона, підвівшись на лікті й заглядаючи йому в обличчя. – Що сталося? Знову робота?

Олег важко зітхнув, дивлячись у стелю. Йому відчайдушно потрібно було виговоритися.

– Кицю, розумієш... Справа в Антоні Леонідовичі. Він останнім часом зовсім здав. П’є прямо в кабінеті, папери підписує наосліп. Я ось думаю, чи не забрати фірму під свій контроль? Через раду інвесторів, через документи про непрацездатність.

Олена примружилася і з притаманною їй легкістю відповіла:

– І що в цьому поганого? Ти ж і так робиш за нього всю роботу.

– Я просто... я переживаю за нього, як за людину. Він же мені довіряє. І за репутацію фірми теж страшно. Якщо інвестори чи клієнти дізнаються, що директор хронічний алкоголік, почнеться паніка. Акції впадуть, контракти погорять. Це величезний ризик. А ще мене мучить совість…

Олена раптом тихо рассміялася, сіла на ліжку й обхопила свої коліна руками. Її лагідний, солодкий тон миттєво змінився на впевнений і безкомпромісний.