Тріумф з гірким присмаком

Коли Олег легкою ходою зайшов у звичний йому ресторан, за столиком на нього вже чекали двоє: як завжди спокійний та іронічний Олександр та мовчазна й відсторонена Сніжана.

Привітавшись з обома, Олег одразу ж поклав перед коучем важкий конверт із гонораром. А потім із шиком замовив для всієї компанії найдорожчі позиції з меню за власний рахунок. Тепер, із подвоєним окладом, він міг собі це дозволити. Щоправда, сам Олег намагався довго не засиджуватися і майже не пив. На нього за кілька годин чекала Олена, з якою вони планували нічний рейд по елітних клубах міста.

– Ну, розповідай, заступнику директора, – пригубивши віскі, промовив Олександр. – Як усе пройшло?

Олег коротко, але в фарбах переказав події ранку: крики Антона Леонідовича, паніку Радницької, візит поліції та своє блискуче призначення. Проте, коли емоції вщухли, додав:

– Олександре... а ми не перегнули палицю? Ну, з поліцією. Марині ж реально оголосили підозру. Це кримінальне провадження, їй загрожує ув’язнення. Якось моторошно. А раптом мєнти почнуть копати глибше й вийдуть на мене? Знайдуть якісь цифрові сліди?

Олександр тихо, зневажливо засміявся, а його супутниця навіть не ворухнулася, лише ледь помітно знизала плечима.

– Олеже, запам’ятай: Сніжана не залишає слідів, – спокійно відрізав коуч. – Програма зайшла під логіном Марини. З її комп’ютера, через її IP-адресу. Для кіберполіції це залізобетонна справа. Тож розслабся і насолоджуйся перемогою. Ти ліквідував загрозу.

– Але ж садити її за грати? Не занадто?

– А хто сказав, що її посадять? – Олександр зробив ще один повільний ковток віскі й подивився на Олега як на дитину. – Наші суди розглядають такі справи роками, Олеже. Скоріш за все, вона відбудеться умовним терміном або величезним штрафом. Але головне не це. Головне те, що її репутація в цьому місті помножена на нуль. Вона більше ніколи не підійде до серйозного бізнесу і на гарматний постріл.

Олег вагався. Тоді коуч подався вперед, впершись ліктями в стіл, і додав:

– Занадто, кажеш? А підставляти тебе – це було не занадто? Вона йшла ва-банк, Олеже. Вона хотіла знищити твою кар’єру. Ти просто захищався і вдарив сильніше й точніше. Це природний відбір. На вершині виживає той, у кого міцніші ікла. Хіба ти хочеш повернутися в своє жалюгідне минуле й рахувати копійки до зарплати?

Олег мовчав. Слова Олександра, як завжди, звучали цинічно, але логічно. Погляд мимоволі впав на дорогий годинник на власному зап’ясті, символ його нового, красивого життя. Повертатися назад, у сірість і злидні, він не хотів ні за які гроші світу.

– Ні, не хочу, – тихо, але твердо відповів Олег.

– От і чудово. Тож розслабся, – Олександр дружньо ляснув його по плечу. – Решту вечері давай проведемо з користю. Розкажи краще про свою нову посаду заступника. Тепер, коли всі угоди йдуть через тебе, перед тобою відкриваються зовсім інші цифри…

Олександр одразу почав малювати схеми, як через контроль над фінансовими потоками посилити вплив Олега на шефа й витягти з фірми ще солідніші прибутки. 

– Але я вже тобі казав, що потрібно паралельно думати і про власний бізнес, – наголосив Олександр, пильно дивлячись на підопічного. – Використовуй ресурси цієї компанії як трамплін. Створюй побічно свою фірму-супутника.

– Я поки морально до цього не готовий, – похитав головою Олег. – Нова посада забиратиме купу часу, відповідальність шалена. Та й Олені треба приділяти увагу, вона любить красиві жести, заклади, поїздки. Якщо я зараз піду у власний бізнес, я просто розірвуся.

– Розумно, – погодився Олександр. – Всьому свій час. Але починай думати про майбутнє вже зараз. Найманий працівник, навіть заступник директора – це все одно лише найманий працівник.

Олег вийшов із ресторану в абсолютній ейфорії. Слова коуча надихали, гроші приємно гріли гаманець, а попереду чекала ніч з коханою жінкою. Він упевнено крокував нічним тротуаром до свого новенького кросовера, аж раптом його кроки сповільнилися.

Біля водійських дверей, спершись на капот, стояла Марина. Вона була без пальта, в одній легкій кофтині, розпатлана і явно напідпитку. В її руці була майже порожня пляшка вина. Побачивши Олега, її очі дико зблиснули.

– О, ось і наш геро-о-й! – істерично вигукнула вона, ледь тримаючись на ногах. – Наш новий заступник! Покидьку! Ти що зі мною зробив?!

– Марино, ти п’яна. Іди додому! – холодно кинув Олег, намагаючись обійти її, але вона вчепилася йому в рукав піджака.

– Ти мене підставив! Це ти! – закричала вона на всю вулицю, переходячи на хрип. – Мене звільнили через тебе! Мені шиють кримінал, розумієш ти, тварюко?! Мене тягали на допити! Мені оголосили підозру! У мене життя зруйноване! ЧЕРЕЗ ТЕБЕ!

Олег із силою смикнув рукою, звільняючи рукав, і з огидою подивився на колишню. Зараз вона викликала в нього лише роздратування.

– Досить влаштовувати сцени, Марино! Ти звичайна алкоголічка й істеричка. Сама заплуталася у своїх махінаціях, сама себе привела до такого фіналу, а тепер виниш мене? Піди проспися, бо зараз охорону викличу! – жорстко відрізав він.

Олег різко відчинив дверцята, сів у салон і заблокував двері. Колишня щось кричала, била кулаком у тоноване скло, але Олег навіть не дивився в її бік. Він завів двигун, здав назад і на великій швидкості рушив з парковки, залишаючи Радницьку ні з чим. Його вже чекала Олена, і псувати собі вечір через “привидів минулого” він не збирався. Ніч у клубі пройшла як у тумані. Дорогий алкоголь, гучна музика та палкі поцілунки коханої, яка вже будувала плани на спільний вікенд в орендованому заміському котеджі – хіба не цього він хотів від життя? Олег того вечора відчував себе королем світу.