План?

Олег стрімко піднявся на оглядовий майданчик бізнес-центру, де в цей час зазвичай нікого не було, і судомно притиснув телефон до вуха. Коли в слухавці почувся спокійний, глибокий голос Олександра, Олега буквально прорвало. Він у паніці, ковтаючи слова, розповів про зриви контрактів, про збої в логістиці, про крижаний погляд Марини та загрозу втратити все, що він так важко будував цей місяць.

– Вона мене знищує, Олександре! – майже благально кричав у слухавку Олег, нервово міряючи кроками простір уздовж скляного огородження. – Вона мстить за розрив. Якщо так піде далі, шеф мене просто звільнить до кінця тижня! Що мені робити?

– Заспокойся і витри шмарклі, Олеже, – холодно, але впевнено перебив його коуч. – На війні як на війні. Марина – це загроза для твого успіху, пухлина на твоєму новому житті. А що роблять із пухлиною? Її видаляють. Тобі потрібно прибрати її з компанії. Знайди на неї якийсь компромат. Промахи в роботі, плітки, скелети в шафі – байдуже. Знайди те, за що можна зачепитися, і ми змусимо шефа її звільнити. Дій!

Ці слова подіяли на Олега як холодний душ. Страх трансформувався в агресивне бажання захистити свій новий статус. Адже від хорошого налагодженого життя ой як не хотілося відмовлятися…

Наступного дня Олег прийшов у офіс із чітким завданням. Протягом усього дня він влаштовував “кулуарні перекури” та невимушено розпитував колег з інших відділів про Марину, ніби між іншим переводячи розмови на тему її минулого в компанії. 

Однак завдання виявилося непростим. Марина працювала тут давно, була на хорошому рахунку, і ніхто з колег не міг сказати про неї жодного поганого слова. Всі лише хвалили її за професіоналізм та легкий характер. Олег уже почав впадати у відчай, аж поки під час обідньої перерви на офісній кухні не залишився наодинці зі Світланою, старшою HR-менеджеркою, яка все про всіх знала й обожнювала офісні плітки. 

– Ой, та Маринка взагалі святоша, – крутячи в руках чашку чаю, ліниво протягнула Світлана у відповідь на чергове обережне запитання Олега. – Хоча... пам’ятаю, на позаминулому новорічному корпоративі вона добряче перебрала з мартіні. Ох і влаштувала тоді шоу! Вилізла на стіл й танцювала під Вєрку Сердючку. Ну, шеф тоді не гнівався, бо випивали всі, діло молоде. Посміялися та й забули.

Ця зачіпка була слабкою, але для Олега вона стала соломинкою, за яку він судомно вхопився. Увечері він знову набрав Олександра й переказав усе, що дізнався від Світлани.

– Танцювала на столі? Це все? – Олександр на тому кінці дроту тихо, зневажливо засміявся. – Малувато для кримінальної справи, Олеже. Але цілком достатньо для правильного позиціонування. Розумні люди не чекають на великий компромат, вони створюють його з того, що є. Ми використаємо цю інфу на твою користь.

– Як саме? – не зрозумів той.

– Ми створимо Марині репутацію нестабільної алкоголічки, яка має серйозні проблеми з випивкою і просто зараз тихо спивається, через що й псує всі робочі процеси. А коли її ловлять на помилках, вона просто скидає провину на інших. Зокрема на тебе, успішного менеджера, з яким у неї колись був невдалий роман. Шеф не терпітиме людину, яка через п’яні вибрики втрачає гроші компанії.

Олег затамував подих. Метод Олександра був брудним, безжальним і витонченим. Усередині Олега на мить заговорили залишки старої совісті. Марина ніколи не мала проблем з алкоголем, а той танець був просто невинною розвагою на святі. Але погляд на ключі від щойно купленого в кредит авто та страх знову повернутися в маршрутку та життя повного невдахи швидко заглушили цей внутрішній голос.

– Я згоден, – твердо сказав Олег. – Який план?

– Слухай уважно, – голос Олександра став тихішим. – Крок перший: завтра ти маєш “випадково” залишити на її робочому столі, коли вона відійде, порожню пляшку від горілки чи дешевого коньяку. Бажано так, щоб цю пляшку помітив хтось із колег. Крок другий: ти почнеш нібито щиро “жаліти” її перед шефом, натякаючи, що відчув перегар на робочому місці, але мовчав, бо тобі було ніяково через ваші колишні стосунки.

– А якщо вона одразу викине пляшку й скаже, що це не її? – Олег насупився. Йому раптом стало занадто холодно, порив вітру змусив його щільніше закрити комір піджака. – Вона ж влаштує скандал. Почне кричати, що її підставили.

– Нехай кричить, – спокійно мовив Олександр. – Істерика лише підтвердить її нестабільність. Головне, щоб пляшку знайшла не вона, а та сама пліткарка Світлана, наприклад. Твоє завдання – просто забезпечити таймінг. Купи маленьку “чекушку” дешевого коньяку, вилий у раковину.

– Завтра об одинадцятій у відділі логістики якраз загальні збори, Марина точно відійде від столу на пів години. 

– Ну, ось бачиш! Залиш пляшку під документами, щоб вона трішки звідти виглядала. І подбай, щоб у кабінеті пахло алкоголем. Усе інше зробить сарафанне радіо. Ти зрозумів?

– Зрозумів, – тихо відповів Олег.

– Тоді дій. І пам’ятай: на вершині немає місця для тих, хто жаліє ворогів. Будь на зв’язку.

Слухавка відповіла короткими гудками. Олег опустив телефон і підвів голову на небо. Всередині нього раптом піднялася брудна, липка хвиля нудоти. Рефлекси звичайного хлопця з панельного будинку, якого батьки вчили жити по совісті, відчайдушно бунтували. 

“Що я роблю? – промайнула раптова думка. – Це вже не бізнес-стратегія. Це якась ницість. Марина... так, вона псує мені контракти, але ж я сам зробив їй боляче. А тепер я збираюся публічно зробити з неї алкоголічку й виставити на посміховисько перед усім офісом? Це зруйнує її кар’єру. Її життя”.