Перші тріщини

План Марини був тверезим і продуманим. Будучи провідним логістом компанії, вона, як ніхто інший, бачила весь “кровообіг” фірми. Олег міг скільки завгодно блискуче презентувати клієнтам товари і чарувати шефа красномовством, але реальний бізнес тримався на паперах, термінах та чітких постачаннях. Саме туди Марина й вирішила вдарити. Вона не збиралася влаштовувати дитячих пакостей; її мета була куди масштабнішою. Виставити Олега перед генеральним директором повним непрофесіоналом і пустодзвоном.

Перший удар Марина завдала вже в середу. Олег якраз готував до підписання свій найбільший контракт на аудит та автоматизацію котеджного містечка для Ігоря Вікторовича, того самого забудовника, з якого й почався його зліт. Клієнт просив надати точні графіки постачання німецьких “розумних” термостатів преміум-серії.

Марина, отримавши внутрішній запит від Олега на розрахунок логістичного вікна, навмисно вказала в офіційній системі термін у чотирнадцять днів замість реальних семи, аргументуючи це нібито “раптовими затримками на митниці”. Коли Олег, нічого не підозрюючи, вніс ці цифри в договір і відправив клієнту, забудовник розлютився. Чотирнадцять днів гальмували весь графік оздоблювальних робіт. Ігор Вікторович зателефонував особисто Олегу й прокричав у слухавку:

– Олеже, ми ж говорили про преміум-сервіс та швидкість! Що це за два тижні очікування? Конкуренти готові завезти аналогічне обладнання за п’ять днів! Ви ж запевняли, що у вас усе під контролем!

Олег виправдовувався, червоніючи й пітніючи у своєму дорогому костюмі, але перша тріщина в його бездоганній репутації вже з’явилася. Клієнт взяв паузу на роздуми, а шеф, проходячи повз відділ продажів, незадоволено насупився.

Проте Марина на цьому не зупинилася. Наступного тижня вона реалізувала другу частину своєї витонченої помсти. Коли на склад прийшла довгоочікувана партія інтегрованих систем безпеки для іншого преміум-об’єкта Олега, Марина “випадково” переплутала накладні у базі даних. В результаті обладнання відправили не на елітний об’єкт у передмісті, а на дальній регіональний склад за триста кілометрів від столиці.

Для Олега це була катастрофа. У день запланованого монтажу VIP-клієнт зателефонував на фірму і покриваючи свого горе-консультанта нецензурною лексикою  з’ясовував, чому бригада інженерів приїхала, а ящики з німецькою технікою так і не доставили. Олег бігав по офісу як ошпарений, намагаючись з’ясувати, де товар. Коли він прибіг до відділу логістики, Марина сиділа за своїм монітором із абсолютно спокійним виразом обличчя.

– Марино, де системи для мого об’єкта на Печерську?! – важко дихаючи, запитав він.

Вона повільно перевела на нього награно байдужий погляд.

– Я дивлюся в систему, Олеже, – сухо відповіла вона, ліниво клацаючи мишкою. – Ой, треба ж... Сталася системна помилка. Вантаж поїхав у Хмельницький. Повернення буде не раніше, ніж за три дні.

– Які три дні?! У мене здача об’єкта завтра! Ти розумієш, що ми штраф заплатимо?! – вибухнув Олег, стискаючи кулаки.

– Мені прикро, Сорокін, – Марина вперше звернулася до нього за прізвищем, і від звуку її голосу Олега пересмикнуло. – Але логістика – це складна штука. Іноді трапляються збої. Тобі варто було самому перевірити статус відправлення, ти ж у нас тепер “кращий менеджер”. Клієнтська лояльність – це твоя зона відповідальності.

Олег вискочив з кабінету, важко дихаючи. Наступні кілька годин він провів на телефоні, намагаючись залагодити конфлікт, але репутаційні збитки були величезними. Наприкінці дня його знову викликав бос, і цього разу розмова велася зовсім у іншому тоні, ніж місяць тому.

– Що відбувається, Сорокін? – суворо запитав шеф, дивлячись на Олега поверх окулярів. – Спочатку затримки з графіками для Ігоря Вікторовича, тепер зрив постачання на Печерську. Клієнти скаржаться. Ти занадто швидко розслабився після перших бонусів. Купив нову машину і вирішив, що можна не працювати? Якщо до кінця тижня ти не владнаєш ці питання, я перегляну твої відсотки і передам твоїх клієнтів іншому менеджеру.

Олег вийшов із кабінету шефа сам не свій. Новий діловий костюм  тепер здавався затісним. Йому було важко дихати, і він послабив краватку, хапаючись за серце. Всередині нього вперше за довгий час оселився липкий, холодний страх. Його ідеальне нове життя, побудоване за інструкціями Олександра, починало повільно, але впевнено котитися у прірву. Він знав, хто в цьому винен. Колишня не дасть йому спокою, поки не доб’ється його звільнення. Виходу з цієї неприємної ситуації він не бачив, а тому рука сама потяглася за мобільним, де на швидкому наборі був номер лайф-коуча.