Те саме завтра

Те саме "завтра" настало безжально й за розкладом. О шостій ранку телефон вибухнув бадьорим рингтоном, який здався Олегу звуком судового вироку. Очі категорично відмовлялися розплющуватися, а кожна клітина тіла благала повернутися під теплу ковдру. Однак в голові миттєво спливло суворе обличчя Сніжани та задоволений погляд Олександра.

– Ну ж бо, збирайся, ганчірко, – прохрипів Олег сам до себе.

Він буквально стягнув себе з ліжка й на автопілоті поплентався до ванної. Щоб остаточно змити залишки сну, крутанув кран і різко ввімкнув холодну воду. Крижаний душ подіяв як треба. Олег зойкнув, але за секунду задихав на повні груди, відчуваючи, як шалена доза адреналіну розганяє кров.

Ентузіазм повернувся. Майбутній "успішний працівник" із задоволенням одягнув новенький спортивний костюм і зашнурував професійні кросівки з амортизацією. Дзеркало у коридорі підтвердило, що вигляд у нього був як у справжнього атлета, що готується до марафону.

Однак варто було Олегу вибігти з під’їзду, як увесь запал мало не випарувався. Надворі було близько нуля градусів. Сире, пронизливе ранкове повітря миттєво пробрало до кісток. Олег зціпив зуби й побіг у темряву, підсвічену лише рідкісними ліхтарями. Перші кілька хвилин легені пекло, а коліна протестували проти такого насильства. Та вже через десять хвилин бігу тіло розігрілося, а терморегуляція нового костюма спрацювала на відмінно. Олег вирівняв дихання і навіть почав отримувати задоволення від тиші безлюдних вулиць.

Впевнено здолавши ще кілька кіл навколо дому, він вже малював в уяві, як ввечері з гордістю відзвітує Олександру. Окрилений бігом, Олег влетів у рідний двір і, щоб зекономити час, рушив навпростець через дитячий майданчик. Це рішення стало фатальним. На темному асфальті підморожена за ніч калюжа перетворилася на пастку. Нога різко поїхала вперед, коротка спроба втриматися на ногах – і він з усього маху полетів на лід, боляче забивши куприк. 

– А трясця твоїй матері! – вилаявся він на весь двір, хапаючись за поперек.

Біль був гострим, а фірмові спортивні штани тепер були мокрими й брудними. Настрій упав нижче нуля. Перша думка була звичною: "Ну от і побігав. Все через дурні поради коуча". Але тут же в пам’яті випливли слова Олександра: "Сьогодні народження нового тебе".

Олег, зціпивши зуби, підвівся, обтрусився і кульгаючи пішов до під’їзду. Ні, він не дасть цій безглуздій калюжі зіпсувати перший (чи все ж таки вже другий) день його нового життя.

Вдома він одразу закинув спортивну форму у пралку і став вже під гарячий душ, щоб прогріти забитий куприк. Потім, загорнувшись у рушник, приготував собі просту яєшню. Снідаючи, Олег відкрив на телефоні емейл від Сніжани. Там на нього чекав детальний Excel-файл із меню на тиждень. Ніяких бутербродів із ковбасою та майонезом. Тільки запечена курятина, риба, нешліфований рис та овочі. Олег слухняно виписав у блокнот список продуктів, які мав закупити після роботи.

Коли прийшов час збиратися, він дістав із шафи новий діловий костюм-трійку, зачесав борідку, накинув пальто і вибіг на зупинку.

Зайшовши у маршрутку, Олег раптом остовпів. Дівчина, що стояла поруч, зацікавлено оглянула його з ніг до голови. А ось і ще одна, яка сиділа біля вікна, провела його довгим поглядом. "Та це ж мій новий стиль", – пронеслося в голові. Новий одяг і зачіска працювали як магніт. Всередині Олега розлилося солодке почуття тріумфу й гордості. 

Однак переповнена маршрутка швидко повернула його до суворої реальності. На черговому повороті водій різко вдарив по гальмах. Натовп пасажирів хитнувся, і якийсь незграбний чоловік, аби не впасти, судомно вчепився в одяг Олега. Коли той нарешті вийшов на своїй зупинці, він із жахом побачив, що верхній ґудзик пальта ледь тримається на нитці. 

– Ну що за день такий… – знервовано пробурмотів Олег, відчуваючи, як уся його новозбудована впевненість тріщить по швах.

До офісу він зайшов засмученим, затискаючи комір пальта рукою, щоб ніхто не помітив дефекту.

– Ого! Олеже? Це ти? – почувся дзвінкий, здивований голос збоку.

Він обернувся й побачив Мариночку – красуню з відділу логістики. Досі Марина розмовляла з ним виключно у справах – сухо й непривітно. Проте зараз її погляд випромінював справжній захват. Оцінюючи його свіжу стрижку та ідеально скроєний костюм, вона на мить навіть розгубилася, втративши колишню впевненість. 

– Привіт, Марино, – Олег ніяково посміхнувся, хоча всередині все затремтіло.

– Тобі неймовірно личить цей костюм! І зачіска… Просто вау, тебе не впізнати! – вона підійшла ближче, і Олег відчув аромат її парфумів. Раптом її погляд упав на пальто. – Ой, а що це у тебе з ґудзиком? Відірвався?

– Так, у маршрутці вийшла пригода, – розвів руками Олег, почуваючись спійманим на гарячому.

Марина лагідно посміхнулася й легенько торкнулася його плеча. Цей жест змусив Олега здригнутися від несподіваного хвилювання. 

– Не переймайся так, це ж дрібниці. Слухай, у мене в шухляді якраз є голка з нитками. Давай сюди своє пальто, я швидко пришию твого ґудзика, поки шеф не прийшов. Мені не важко, а ти будеш знову як із картинки.

Олег, усе ще приголомшений такою раптовою зміною в поведінці колеги,  зняв і подав їй пальто. Раніше вона його просто ігнорувала, а зараз сама пропонує допомогу і грайливо всміхається.